Приклади схем змішування. Лісостеп; суглинки; варіанти: 1) 4–5-рядні лісосмуги: середні ряди — дуб, крайні — супутня порода (в чергуванні з плодовою); 2) 3–5-рядні: у кожному ряду — швидкоросла (береза, модрина) плюс супутня (клен, липа); 3) 5-рядні: 1-й і 5-й ряди — береза, 2-й і 4-й — дуб, 3-й — липа; 4) 3-рядні: крайні ряди — тополя плюс липа (груша, яблуня, клен), середній ряд — тополя.

Особливості агротехніки створення лісосмуг. Глибина обробітку — від 35 см (при ґрунтопоглибленні) до 50 (60) см (плантажна оранка); на каштанових ґрунтах — ярусна оранка. Системи основної підготовки ґрунту: зяб або однорічний чорний пар.

Хімічна меліорація: кислі ґрунти (Полісся, Лісостеп) — вапнування; тривалість догляду за лісосмугами при їх створенні (до змикання крон): Полісся — 4–5; Лісостеп — 4–6 років.

Стокорегулювальні (водорегулювальні) лісосмуги (СЛС) — надійний елемент довгострокової контурної організації території сільськогосподарських угідь на схилах. На схилах крутістю 1,5 (20) — 70 (це нижня частина польової сівозміни — слабопологі схили крутістю 1,5 (2)0 — 30, а також ґрунтозахисна сівозміна — 3–70) протиерозійну організацію угідь (нарізання полів) проводять по контуру з урахуванням розміщення СЛС. По межах полів розміщуються СЛС на віддалі 300–400 м (при схилах крутістю 1,5–40) і 200 м (при 4–70). Віддаль між СЛС залежить від крутості схилів і ґрунтових умов.

Конструкція СЛС залежить від їхнього призначення — зарегулювання і переведення поверхневого стоку у внутрішньо ґрунтовий, снігорозподіл — ажурна або щільна. Тип культур — комбінований (змішаний) чи деревно-чагарниковий (участь чагарнику — 25–50%). На ділянках, де лісосмуга перетинає улоговину, можна рекомендувати чагарникову кулісу. В цих місцях лісосмугу підсилюють гідроспорудами.

Лісові породи для створення СЛС — такі ж самі, як і для полезахисних лісосмуг; враховують зону та еродованість схилів. Приклади схем змішування (рядів — 4–6, ширина 10–15 м; інші розміри аналогічні ПЛС).

Варіанти:

шість рядів: 1-й (верхній) — чагарник (варіант: чагарник плюс супутня (у тому числі плодова) порода); 2-й і 4-й — чагарник плюс супутня (у тому числі плодова); 3-й і 5-й — головна порода (дуб; на еродованих ґрунтах — береза (акація біла, в’яз, гледичія) плюс супутня); 6-й ряд (нижній) — супутня (у тому числі плодова);

п’ять рядів (зменшення за рахунок 4-го ряду: всі ряди, крім нижнього, формують аналогічно 6-рядній смузі; нижній (5-й) ряд — супутня (у тому числі плодова) плюс чагарник;

чотири ряди: крайні ряди (1-й і 4-й) — супутня (у тому числі плодова) плюс чагарник (варіант: нижній ряд — без чагарнику); середні ряди (2 і 3-й) — головна порода плюс чагарник.

Особливості агротехніки створення СЛС. Те ж саме, що й для ПЛС, але необхідно зазначити: 1) на схилах орють на глибину гумусового горизонту з ґрунтопоглибленням до 35 см, а при плантажній оранці (чорний пар) — 50–60 см; 2) на схилах крутістю понад 60 підготовка ґрунту під ряди — смугами завширшки 1–1,5 м; 3) застосовують спеціальні водозатримувальні прийоми обробітку ґрунту (по зябу, пару; в міжряддях — після висадки насаджень) — щілювання, переривчасте боронування, глибоке розпушування, лункування.

Протиерозійне значення СЛС. Про загальне протиерозійне значення СЛС було сказано вище. Зарегулювання поверхневого стоку, його переведення у внутрішньоґрунтовий зумовлює зменшення ерозії. Бодров В.О. (1961) вказує, що для районів із холодною зимою ширина водовбирних лісосмуг повинна бути 50–60 м, а мінімальна — 20 м (на півдні). Отже, рекомендована діючими інструкціями ширина СЛС до 15 м не забезпечує зарегулювання поверхневого стоку, тому їх необхідно використовувати в комплексі з агротехнічними заходами, а також підсилювати протиерозійними гідроспорудами.

Способи підвищення протиерозійної ефективності СЛС:

горизонтальні вали-тераси;

похилі вали-тераси різних типів;

водовбирні вали-канави;

Характеристика названих гідроспоруд наведена в підрозділі 4.8.4.

4) плетені загати (тини) під укриттям лісосмуг по улоговинах (Івонін І.М., 1979). Ряди (через один) переплітають хворостом до висоти 0,5–1 м; основу тинів підсипають ґрунтом. Каламутність поверхневого стоку при його проходженні через загату і лісосмугу зменшується в сім разів, а коефіцієнт стоку — у 3–4 рази. Ефективність підсиленої СЛС зростає в 2–3 рази;

5) канави з валами (Дяков В.Н., 1979), розміщені між нижніми рядами або по нижньому узліссі. Використовують екскаватор ЄО–2621. Копають траншею завглибшки 1,3 і завширшки 0,6 м, ґрунт укладають по нижньому краю траншеї, утворюючи вал заввишки 0,4–0,6 м; через 20–25 м залишають перемички. Траншея з валом затримує сток 31 мм, а разом із лісосмугою — 43 мм.

6) обвалування по нижньому узліссі лісосмуги (Дяков В.Н.,1979). Вали мають висоту 0,4 м; розміщують їх по горизонталях.

7) фітомеліоративні заходи по дну улоговин і лощин (чагарникові ділянки СЛС, залуження водостоків, чагарникові куліси).

8) розширення лісосмуги по дну улоговини (лощини), тобто збільшення площі робочої ділянки насадження, яка приймає стік. Стоковідвідні нахилені ділянки лісосмуги на підвищеннях, які не беруть участі в прийманні стоку, можуть мати меншу ширину.

9) прогин лісосмуги проти схилу вверх; при цьому розширяється фронт надходження стоку в насадження.

Прияружні та прибалкові лісосмуги (ПрЛС). Головна роль ПрЛС — боротьба з яружною (вертикальною, лінійною) ерозією, поліпшення мікрокліматичних і гідрологічних умов прилеглої території.

Умова застосування: 1) коли не зарегульований концентрований поверхневий стік на водозбірній площі яру (балки) за допомогою агротехнічних заходів (водозатримні заходи обробітку ґрунту тощо), стокорегулювальних лісосмуг і валів-терас; 2) ПрЛС створюють у комплексі з гідроспорудами (водозатримні, водовідвідні вали,