сільськогосподарські культури (городні, технічні), сади, виноградники, плантації кошикової лози; в степу — під тутові (шовковиця плюс скумпія). Якщо рівень ґрунтових вод більше 3–5 м — дубові чи соснові насадження (що залежить від гранулометричного складу ґрунту). На вологих бідних ґрунтах — тополя, верба, лоза.
Створення масивних насаджень на еродованих схилах яружно-балкової системи характеризується складними і різноманітними умовами, що визначає в свою чергу складність робіт і підбір лісових порід (дуб, сосна, береза, акація біла, в’яз, гледичія; супутні; чагарники).
Схеми змішування визначаються видами підготовки ґрунту: смуги (різної ширини), тераси (наорані, ступінчасті), площадки тощо. Названі елементи (способи основної підготовки ґрунту) створюють певні ряди.
Приклади схем змішування. Варіант (В)–1: 1-й ряд — супутня (С) плюс чагарник (Ч), 2-й — головна (Г) і т.д. В–2: 1-й ряд — Ч, 2-й — Г і т.д. В–3: ряди головної та супутньої розділяють рядами чагарнику. В–4: в кожному ряду — Г+Ч. В–5: 1-й ряд — С+Ч, 2-й — Г+Ч і т.д. На ступінчастих терасах створюють дубові чи соснові насадження або горіхові плантації (сади, виноградники). При ширині (В) тераси 2,5–3 м — один ряд лісових культур; при В=5 м — два ряди (з них один (крайній від схилу) може бути супутня (С) порода або С+Ч, 2-й ряд — головна) . Берма і насипний укіс відводять під чагарники (площадками).
Водоохоронні лісонасадження. Лісомеліорація малих річок. До водоохоронних відносяться захисні насадження навколо водойм (озера, водосховища, ставки) і вздовж річок. Насадження вздовж річок включають: прируслові, призаплавні та надбрівкові лісосмуги, масивні на схилах берегів та мулофільтри, а також масивні насадження у верхів’ях річок. Ширина лісосмуг навколо водойм і вздовж річок — 9–20 (30) м. Вона може бути збільшена до 30–50 м у таких випадках: затоплення і замулення заплавних земель, значне надходження твердого стоку з прилеглої території, інтенсивного розвитку ерозійних процесів даної території; інтенсивної берегової абразії й берегообрушення. На вибір ширини лісосмуг впливають також довжина рік та їхнє місцеположення. При довжині річок до 75 км ширина смуг — 10–15 м, до 200 км — 15–25, понад 200 км — 25–30 м. Чим вище над рівнем моря вони протікають, тим більша їхня ширина. Місцеположення рік буває: ріки низин, ріки підвищень і ріки Донецького кряжа, Подільського плато та передгір’я.
Лісові породи: верба, тополя, лоза (вологолюбні). На підвищеннях — звичайні лісові породи (з урахуванням ТУМ і грунтово-кліматичної зони). Масивні насадження на крутих берегах уздовж річок створюють так, як масивні на крутосхилах, і надбрівкові лісосмуги — як прибалкові; також відповідні й підбір лісових порід та агротехніка.
Приклади (варіанти) схем змішування для лісосмуг навколо водойм і вздовж рік (прируслові й призаплавні): 1–2-й ряди (біля води) — чагарникова лоза (може бути (м.б.) три ряди); 3-й ряд (м.б. два ряди) — калина, маслина, обліпиха; 4-й ряд (м.б. два ряди) — верба (біла, плакуча); 5–10-й ряди (м.б. більше або менше рядів — з урахуванням ширини смуги) — чисті ряди тополі чергуються з рядами тополі плюс чагарник (м.б. ряди тополі з чагарником (або чисті) чергуються з рядами супутньої породи плюс чагарник); 11-й ряд (польове узлісся) — чагарник. Збільшуючи або зменшуючи кількість рядів у межах запропонованих варіантів, можна досягти необхідної ширини лісосмуг.
Особливості основної підготовки ґрунту для лісосмуг на зволожених місцях — без підготовки або часткова (смугами, площадками, ямками тощо); за достатньої вологості ґрунту подальшого його обробітку не практикують.
Господарська діяльність людини особливо відбивається на стані малих річок (неврегульований поверхневий стік та інтенсивна ерозія на водозбірній площі, гідромеліорація, спрямлення річок, будівництво, промисловість, знищення лісів тощо). Необдумані заходи загрожують самому їх існуванню.
Умова існування малих річок: широка екологічна програма їхнього захисту й оздоровлення. Серед них — врегулювання поверхневого стоку і система протиерозійних заходів на всій водозбірній площі. Лісомеліорація займає одне з найголовніших місць. Середня водоохоронна лісистість території водозборів повинна становити від 16% (Степ) до 40% (Полісся). Малі річки створюють великі ріки; вони — джерело чистої питної води. Перед меліорацією малих річок необхідно детально обстежити русла, заплави і всю водозбірну площу.
Характеристика малих річок. За даними В.Б. Орлівського, 1983, малі річки бувають: дуже малі — довжина до 25 км (до 10 км; 10–25 км) і малі — 26–100 км (26–50 км; 51–100 км). Поздовжній ухил — 1–3%. Площа водозбору — до 200 км2 (максимальна — 600 км2); довжина водозбору — 10–30 км, ширина — 5–20 км. Ширина заплав — 0,1–0,4 км (максимальна — 3–5 км). Ширина річок — 5–10 м; глибина: на перекатах — 0,1–0,3, на плесах 1–2 м.
Стійкість берегів русел залежить: 1) від допустимої швидкості потоку (0,3 м/с (чистий пісок) — 1 м/с (суглинки); 2) звивистисті (відношення довжини річки до довжини прямої; К=1,5–2); 3) потужності річок (витрати води, ухил, час роботи потоку). Спрямлення русел призводить до зниження стійкості берегів.
Вимоги до лісомеліоративних насаджень малих річок: вибір порід і складання схем змішування відповідно до ТУМ; повноцінні чагарникові узлісся; застосування різноманітних засобів підвищення протиерозійних властивостей лісосмуг уздовж річок щодо захисту їх від концентрованого польового стоку (гідротехнічні, лукомеліоративні тощо).
Заходи щодо меліорації малих річок: 1) закріплення руслових берегів; 2) створення водоохоронних лісосмуг (прируслові, призаплавні, надзаплавні й надбрівкові); 3) кольматуючі насадження (мулофільтри); 4) масивні насадження — на крутих берегах і непридатних для сільськогосподарського виробництва землях, водоохоронні у верхів’ях річок.
Закріплення руслових берегів (пляжний укіс):
