Реферат

на тему

Система зовнішньоекономічних зв'язків країн Латинської Америки

Зовнішньоекономічні зв'язки здійснюються країнами Латинської Америки через зовнішню торгівлю, валютно-фінансові й кредитні операції, міжнародні послуги, науково-технічне співробітництво, виробниче кооперування та інші форми економічних відносин.
Провідна роль зовнішньої торгівлі визначається її впливом на економічне зростання, а також тим, що товарний експорт залишається головним джерелом надходження іноземної валюти для всіх країн регіону, за винятком хіба що Мексики, для якої таким джерелом є переважно туризм, та Панами, валютні надходження якої на 40% формуються за рахунок експлуатації Панамського каналу.
Значення зовнішньої торгівлі особливо зростає в умовах структурних зрушень у торгівлі промисловими товарами, постійних коливань попиту і пропозиції, посилення впливу науково-технічного прогресу й основаних на його досягненнях нових технологій та інших факторів, серед яких не останнє місце належить прагненню до економічної самостійності. Великих надходжень сучасної техніки потребує індустріалізація. Завдяки зовнішній торгівлі забезпечуються поставки основних видів машинного обладнання, транспортних засобів, приладів, необхідних для нового будівництва та реконструкції старих галузей. Такі потреби в імпорті передбачають реалізацію певних видів продукції на зовнішньому ринку. Тому проблема експортної торгівлі не лише зберігає своє значення, а й набуває особливої актуальності.

Подібно до інших сфер економіки, зовнішня торгівля країн Латинської Америки має нерівномірний характер, імпортні запити здебільшого випереджають експортні можливості, а тому більша частина країн регіону часто потерпає від дефіциту торговельного балансу. У 70-ті - першій половині 80-х років постійний дефіцит торговельного балансу мали Бразилія, Коста-Ріка, Мексика, Гаїті, Домініканська Республіка, а також Барбадос та Ямайка. З активним сальдо за цей період зводила свою зовнішню торгівлю лише Венесуела. Та все-таки нерівномірність розвитку дається взйаки і в іншому. Друга половина 80-х років була більш сприятливою. Латинській Америці протягом 1986- 1991 pp. вдавалося зберігати в цілому позитивне сальдо у зовнішній торгівлі (графік 2).
Розвиток національної економіки, розширення внутрішнього ринку викликали тенденцію до зниження питомої ваги експорту у ВНП регіону: 15% у 1950 p., 10 - у 1970 p., 9% - у 1975 р. Зниження відбувається головним чином за рахунок найбільш розвинутих країн регіону, таких як Бразилія, Аргентина, Мексика, де цей показник становить 6 - 8%, у той час як у Болівії, Перу, Еквадорі та деяких інших країнах - 10 - 15%, а в таких, як Венесуела, Ганяна, Тринідад і Тобаго й інших, перевищує 30%, в Гватемалі, Коста-Ріці, Сальвадорі та ще деяких - 45 - 50%.
У країнах регіону, передусім Центральної Америки та Карибського басейну, питома вага імпорту досить висока, що пояснюється низьким рівнем розвитку обробної промисловості, енергетики, недостатнім рівнем диверсифікації сільського господарства. Велика різниця між окремими країнами і за обсягом зовнішньої торгівлі. У Бразилії, наприклад, експорт перевищив у 1985 р. 25 млрд дол., а в Гаїті - 174 млн дол.
На товарну структуру зовнішньої торгівлі латиноамериканських країн впливає їхнє залежне становище на світовому ринку. Незважаючи на те, що розвиток промисловості після Другої світової війни сприяв деяким зрушенням у структурі експорту, агросировинна спеціалізація за регіоном зберігається, хоча й простежуються деякі позитивні зміни. У 1975 р. питома вага продовольства, палива і сировини у структурі експорту становила 82% за вартістю, 1985 р. - 67,7%.
Предметом експорту всіх латиноамериканських країн є продовольчі товари. До найбільших експортерів сільськогосподарської продукції, як зазначалось, належать: Бразилія та Колумбія - кави, Аргентина - зернових, Еквадор - бананів, країни Центральної Америки - кави, бананів. Деякі з цих країн експортують нафту та лише кілька з них - Венесуела, Еквадор, Тринідад і Тобаго, Болівія - є "чистими" експортерами цього продукту, експорт якого перевищує імпорт.
Латинська Америка відома також як великий експортер руд чорних і кольорових металів, бавовни, вовни, шкір та іншої сировини. До числа експортерів цієї групи товарів належать: Чилі як експортер міді; Перу - свинцю, цинку, міді; Болівія - олова; Ямайка - бокситів; Бразилія, Мексика, Перу - бавовни; Аргентина, Уругвай - вовни, шкірсировини тощо. Залишається традиційною залежність багатьох латиноамериканських країн від експорту обмеженого кола сировинних товарів. Половина і більше експорту Чилі припадає на мідь, Болівії - на олово, Еквадору - на нафту, Уругваю - на вовну, країн Центральної Америки - на каву та банани. Понад 90% валютної виручки від експорту одного товару мають: Венесуела, Тринідад і Тобаго - нафти, Ямайка - бананів. Лише в Мексиці, Аргентині - експорт порівняно диверсифікований.
Як відомо, НТР ускладнила світові торговельні зв'язки й навіть сприяла певним змінам МПП. У Латинській Америці під впливом цих процесів сформувалася обробна промисловість. Це зумовило, попри позитивні зрушення, посилення технологічної залежності від світового ринку і появу нових Імпортних запитів.
Географічна спрямованість експортних потоків свідчить про те, що Латинська Америка є постачальником своїх товарів переважно до вузького кола високорозвинутих держав. Щоправда, це ще не свідчить про високу питому вагу Латинської Америки у зовнішній торгівлі цих країн. Переважна частка товарообороту Латинської Америки припадає на США - 36,9% та на Західну Європу - 20,2%. Помітно збільшився експортний потік до Японії: з 2,6% до 5,1% за станом відповідно на 1960 та 1986 pp., хоча, як видно з наведених даних, обсяг цього потоку все ще порівняно незначний.
Високий рівень концентрації зовнішньої торгівлі лише в кількох напрямах (імпортні потоки мають ту саму спрямованість) дещо