Місце внесення вапна у сівозміні встановлюють з урахуванням чутливості культур сівозміни до реакції ґрунтового розчину. Найбільш чутливі до вапнування — озима пшениця, ячмінь, багаторічні трави, цукрові буряки. Найкраща дія вапна спостерігається на 2-й-4-й рік, коли воно добре перемішається з ґрунтом. Вапнування доцільно проводити один раз на ротацію сівозміни.

Гіпсування солонцюватих ґрунтів. Необхідність гіпсування солонцюватих ґрунтів і норму гіпсу встановлюють за величиною поглинутого натрію. Ґрунти, вміст натрію в яких понад 5% від ємності обміну, потребують гіпсування. Місцем внесення гіпсу в сівозміні може бути пар або просапні культури, що пояснюється більшим нагромадженням вологи в ґрунтах, крім того, літній обробіток забезпечує перемішування його з ґрунтом.

Розміщення органічних добрив у сівозмінах розпочинають із встановлення місця і норми їх внесення. Гній і компости вносять під оранку в сівозмінах Лісостепу — в 2-3 полях. Норма внесення гною залежить від культури, попередника, родючості ґрунту і запланованого врожаю. Вони можуть коливатися від 20 до 40-60 т/га і більше. Гній і компости доцільно вносити в першу чергу під озиму пшеницю, цукрові буряки, картоплю, кукурудзу, огірки, цибулю. Слід також ураховувати рекомендовану для даної зони насиченість з метою визначення рівня забезпечення господарства органічними добривами.

При внесенні органічних добрив у 10-пільній сівозміні на двох полях по 30 т/га та двох — по 25 т/га загальна їх кількість буде становити 110 т на 1 га сівозмінної площі (насиченість — 11 т). З інших місцевих добрив вносять гноївку, найчастіше для підживлення просапних культур у нормі 3-5 т/га, і пташиний послід під культивацію — 5-6 ц/га або разом з мінеральними добривами при сівбі — 30 кг/га.

При розробці системи застосування добрив у сівозміні дуже важливим питанням є визначення оптимальних норм мінеральних добрив. Для їх встановлення використовуються декілька способів, найбільш поширеними з яких є середні рекомендовані норми, що ґрунтуються на безпосередніх результатах польових дослідів, та розрахункові норми балансовими методами.

При розробці системи удобрення використовують середні рекомендовані норми наукових установ. При цьому рекомендують найбільш ефективні для умов господарства строки внесення (основне, передпосівне, припосівне, підживлення). Вносити мінеральні добрива доцільно в першу чергу під ведучі культури сівозміни. У зоні Лісостепу мінеральні добрива вносять в основному під цукрові буряки, озиму пшеницю, кукурудзу, картоплю, овочеві культури.

В умовах нестійкого і недостатнього зволоження (70-80%, а при можливості і 80-90%), мінеральні добрива доцільно планувати на осіннє внесення під основний обробіток ґрунту і в невеликих дозах (10-15 кг поживної речовини) при сівбі в рядки і лунки. При нестачі добрив під деякі культури можна обмежитися їх післядією, що були внесені під основні культури, і припосівним удобренням. Останнє виправдовує себе з економічної та агрономічної точки зору, особливо на низько- і середньоокультурених ґрунтах. Ефективним засобом використання добрив є підживлення озимих зернових культур азотними або повним мінеральним добривом, а цукровий буряк — азотним. Під ведучі культури сівозміни рекомендується поєднання органічних і мінеральних добрив.

Сумісне внесення в ґрунт органічних і мінеральних добрив — доцільний і важливий елемент раціональної системи їх застосування для сівозмін будь-якої спеціалізації. Елементи з мінеральних добрив засвоюються рослиною швидко від самого почату її життя, а поживні речовини, які містяться в органічних добривах, використовуються повільно і забезпечують рослину у більш пізні строки. Крім того, за такого удобрення знижується негативна дія мінеральних добрив і підвищується коефіцієнт використання поживних речовин як з органічних, так і з мінеральних добрив.

Після цього визначають загальну кількість азоту, фосфору і калію, яку планують внести під окремі культури, підраховують загальну кількість їх за сівозміну в кілограмах поживних речовин. Потім за кількістю елементів живлення, яку планують внести за сівозміну, визначають їх співвідношення у добривах. За одиницю рекомендується брати азот.

Приклад. У 8-пільній сівозміні з мінеральними добривами вносять (кг/га): азоту — 530; Р2О5 — 515; К2О — 640. Співвідношення азоту (N), фосфору (Р2О5) і калію (К2О) буде 1:0,97:1,2.

При розробці системи удобрення необхідно планувати внесення мікродобрив, стимуляторів росту, а також обробку насіння бактеріальними препаратами, з урахуванням біологічних особливостей культур та ґрунтових умов.

II. План внесення добрив під урожай майбутнього року

Для підвищення агротехнічної та економічної ефективності системи удобрення, розробленої на ротацію сівозміни, щорічно складається план внесення добрив під урожай майбутнього року. Складання річного плану удобрення культур обумовлено рядом причин.

1. Родючість полів сівозміни навіть у межах однієї ґрунтової відміни може значно відрізнятися. Окремі поля можуть мати різний вміст рухомих форм поживних елементів, неоднакову кислотність ґрунту, гранулометричний склад тощо.

2. Нагромадження органічних і закупівля мінеральних добрив у господарстві щороку змінюються, що є причиною порушення їх використання, передбаченого системою, розробленою на ротацію.

3. Зміна структури посівних площ культур, погана перезимівля озимих, яка викликала пересів їх ярими, або несвоєчасність сівби в зв'язку з погодними умовами також вимагають уточнення в розподілі добрив.

Вихідними даними для плану внесення добрив є фактичне розміщення культур на полях сівозміни в наступному році. На поточний рік він складається після закінчення сівби ярих культур; на наступний — для сівозмін господарства і на угіддя поза сівозмінами (сад, луки, пасовища).

При складанні річного плану