поява соціальних проблем – цінова підтримка обтяжує бюджетний прошарок населення, що і призвело до реформи Мак-Шеррі у 1992 році, що мала вагомі наслідки в ціновій підтримці. За три роки інтервенційні ціни були знижені майже на 30%. В результаті внутрішні ціни на зерно практично досягли рівня світових, а обсяги цінової підтримки для зерна значно скоротились.
Аналогічні перспективи стосуються і нових членів ЄС. Згідно рішення Єврокомісії (постанови цього інституту є обов’язковими для виконання і стають частиною національних законодавств) вони отримують тільки чверть аграрних дотацій, а 100% обсяг виплат для них планується тільки в 2014 році. До цього, починаючи із 2006 року, ЄС планує докорінно змінити САП: різко знизити об’єм прямих субсидій фермерам і переводити гроші у фонди регіонального розвитку для покращення інфраструктури сільських поселень і екологічного стану та удосконалення переробки сільськогосподарської продукції. І якщо Польща, Словаччина, Прибалтика планують отримувати дотації для своїх селян, то зміни в САП передбачають, щоб гроші господарства отримували не за валову продукцію, а за дотримання всіх норм стандартів (а вони значно вищі у нинішніх членів) та квот на виробництво зерна, мяса чи молока [3]. Введені стандарти в нових країнах членах досить жорсткі до місцевого виробництва, а низькі закупівельні ціни взагалі роблять сільське господарство збитковим. Все суворіше, ніж європейських країнах, і в торгівлі продуктами, а від цього потерпають дрібні виробники і селяни. Село розоряється, бо за такими євростандартами сільгосппродукція не витримує конкуренції. При вступі до ЄС сільському господарству цих країн обіцяли фонди і паралельно встановили квоти, бо в ЄС перевиробництво продовольства. Дуже жорсткі євростандарти і директиви встановлені і в тваринництві – тварини повинні жити краще, ніж люди. Прийнявши до ЄС нових членів із слабкою економікою і слабкими можливостями, Європа від них відвернулась: ті вливання, які зараз проходять значно менші обіцяних до вступу. На наступному етапі буде зроблено обмеження у виробництві сільгосппродукції, ковбас, молочних виробів, пивоваріння [].
Сукупні обсяги підтримки аграрного сектора, в цілому, в ЄС становили 49%, США – 24%, Японії – 65%, Канаді – 20%, Швейцарії – 73% []. Чи варто запроваджувати таку політику або її елементи в Україні? За оцінками ОЕСР у 1995 р. споживачі з ЄС заплатили за харчові продукти майже на 53 млрд. доларів США більше, ніж це було б у випадку без САП [8, с.72]. Оскільки в Україні умови гірші, то будь яке підвищення цін на продовольчі товари навіть на незначний відсоток прямо призводить до зниження життєвого рівня населення.
У Європі та світі застосовується сучасні підходи та методи поліпшення якості, рівня ділової досконалості та управління довкіллям, зокрема, згідно вимог міжнародних стандартів ISO, бо якість аграрної продукції – головна умова її конкурентоспроможності. Згідно даних цієї організації, у 2002 р. Україна представила 269 сертифікованих систем, а Великобританія (1-е місце) – 66760, Італія та Німеччина, відповідно, 48109 та 41629. Стає зрозумілим хто буде домінувати на ринку основних продовольчих товарів. А оскільки Україна за своїми показниками випереджає ряд країн СНД та Балтії (Бєларусь, Литву, Латвію, Середня Азія), можна також очікувати експортної орієнтації продовольства саме на ринки цих країн, що підтверджує вплив кількості сертифікованих систем якості на конкурентоспроможність товару.
На наш погляд, варто звернути увагу на ще одну проблему супутню продовольчій: хімічні замінники і продукти трансгенного походження та їх вплив на здоров’я населення. При ознайомленні з переліком інгредієнтів на етикетках харчових виробів, стає зрозумілим, що у їжі, наприклад, американців стає все більше хімічних замінників або синтетичних продуктів.
Перші живі змінені організми (ЖЗО) як комерційні продукти, з’явились на світовому ринку 10 років тому і з часом стали використовуватись при виробництві сільськогосподарської продукції. Останніми роками відбувся прискорений вихід на поля трансгенних рослин з різними господарсько-корисними ознаками: у 1996 р. у світі під посівами трансгенних сортів рослин було зайнято близько 1 млн. га, а в 2002 р. – 52,6 млн. га (з них 35,7 млн. га – у США). Розвинені країни мають врегульовану національну правову базу щодо застосування ЖЗО (закони і нормативні акти діють у США, Канаді, Росії, ПАР, Євросоюзі). У деяких країнах-претендентах на вступ до ЄС ЖЗО вивільняються у широких масштабах, а в більшості із них не існує повноцінного моніторингу імпорту агропромислової продукції та структур для перевірки товарів на генетичну забрудненість. Для цих країн генетично модифіковані сільськогосподарські товари та харчові продукти, що узаконені до моменту їх вступу до Союзу, але не схвалені в ЄС, потрібно буде усунути з ринку, що буде коштувати дуже дорого []. Крім того, на ринку України та Росії є достатньо продуктів отриманих за допомогою генної інженерії імпортного походження.
Ряд дієтологів вважає, що американці не вживаючи в їжу злаки, ягоди та інші продукти багаті на летрил Біохімік д-р Ernst T. Krebs, Jr. висунув теорію, що рак – один із видів авітамінозу, що посилюється нестачею істотних складових, основним з яких є летрил., внаслідок чого відчувають збільшення рівня онкологічних захворювань. Вони звернули увагу, що більшість злаків були гібридизовані і від летрилу позбавлені методом генної інженерії [, с.402-403].
Відомий французький д-р медицини Л. Брокер відмічав, що в ЄС з населенням приблизно 320 млн. чол. (до розширення), онкологічні захворювання щорічно уражають до 2,7 млн. чол., що складає приблизно 8,5% населення, а серйозні захворювання вражають від 16 до 18 млн.
