Реферат на тему:
Сучасний стан та зміни природних кормових угідь в аспекті технології виробництва рослинницької продукції
Проблема збереження природних комплексів Лісостепу України нині й у майбутньому відіграватиме винятково важливу роль. Теперішній фонд природокористування повністю використовується в промисловому, сільськогосподарському та лісогосподарському виробництві, нерідко з порушенням нормативів ощадливого землекористування. В результаті природні комплекси досягли високого ступеня фрагментації, географічної та геоморфологічної відособленості; ґрунтовий покрив виснажений інтенсивним веденням сільськогосподарського виробництва та недостатнім його відтворенням; зростають площі малопродуктивних земель; продовжується руйнація земельного фонду під дією водної ерозії; безсистемне і ненормовано експлуатуються природні кормові угіддя; непомірне інтенсивно вичерпуються рослинницькі й торфові ресурси; збіднюється флористичний склад і фіторізноманіття комплексів тощо. Знаючи ці та близькі до них біоекологічні та соціально-економічні проблеми, а також завдання, які стоять перед плановими та виконавчими органами і суспільством, під час вирішення деяких із них ми пропонуємо врахувати теоретичні та практичні положення, що розглядаються нижче.
Природні флороценокомплекси і проблеми збереження лучного фіторізноманіття.
У структурі природної рослинності лісостепової зони представлені різноманітні екосистеми. Істотне місце серед них посідають природні лучні та лучно-степові флороценотичні комплекси та їх угруповання, насамперед заплавні і материкові; а також низинні, суходільні, балкові, схилові, галофільні, еродовані тощо. До того ж в цій зоні чимало антропогенне порушених земель, на яких в результаті господарської діяльності людини сформувалися нові меліоративні, техногенні, рудеральні, постпірогенні, ексараційні, пасквальні, синантропні та інші флороценркрмплекси.
Значним різноманіттям характеризуються лісові та чагарникові екосистеми, які є невід’ємною рисою лісостепових ландшафтів. Флороценотичні та екотопічні категорії мають високу різноманітність, флористичну насиченість, структурну та екологічну неоднорідність лісостепових ландшафтів. Однією з найважливіших проблем природно-історичного та соціально-економічного аспекту є збереження флористичного, ценотичного та ландшафтного біорізноманіття — найбільшої за обсягом біотичної системи, яка вже відіграє планетарну роль.
Природні кормові угіддя лісостепової зони представлені заплавними і материковими луками. Материкові угіддя поширені на вододілах і терасах великих і середніх річок і не заливаються повеневими водами, а заплавні луки великих, менше середніх і малих річок щороку або періодично затоплюються ними. Материкові луки репрезентовані суходільними, приуроченими до підвищених і сухих місцезростань, та низинними територіями по зниженнях плакорів і терас з дерново-підзолисто-глейовими або торф’янистими ґрунтами з близьким рівнем ґрунтових вод.
Суходільні луки. У лісостеповій зоні цей вид найпоширеніший в приполіських районах і представлений переважно справжніми луками. У їх складі вирізняються дуже характерні для найбільш підвищених ділянок і схилів з дерново-підзолистими, часто із змитими і багатими чорноземними та іншими ґрунтами угруповання формацій з домінуванням у травостої мітлиці тонкої та пахучого колоска звичайного, до яких спорадично домішуються й угруповання трясучки середньої.
Плакори та нижні частини схилів з малопотужними чорноземними ґрунтами займають лучні угіддя з домінуванням у рослинному покриві костриці лучної, тимофіївки, лучної і зрідка китника лучного. За господарською оцінкою вони є найкращими серед суходільних лук і становлять найбільший інтерес.
До суходільного типу відносяться також балкові схилові луки, які є невід'ємною рисою лісостепових агроландшафтів. Їх можна було б виділити в окремий тип угідь, оскільки вони мають свою специфіку генезису, типології та умов і нерідко літології місцезростання. Ці угіддя є характерними для зони і розвиваються на чорноземах різних відмін в умовах високої інсоляції та стічності вод, помітного розвитку водної ерозії. Типовими формаціями схилових угідь є: на сухіших і часто крутіших ділянках, розвиваються угруповання тонконога вузьколистого, стоколоса безостого, пирію повзучого, бородача звичайного, мітлиці тонкої, келерії гребінчастої, пахучого колоска звичайного, трясучки середньої, а на більш мезофільних місцезростаннях — костриці червоної, к. лучної, тонконога лучного, осоки ранньої. Особливістю цих лук і пасовищ є висока ксероморфність структури злаків і найбільш виявлена ксерофітизація флористичного складу в цілому, висока насиченість травостою видами бобових і лучно-степового різнотрав'я. В результаті тут поширені злаково-бобові, злаково-бобово-різнотравні, бобово-різнотравні угруповання високої кормової якості, але середньої і низької продуктивності. Низинні луки мають обмежене поширення і приурочені переважно до днищ або тальвегів балок та знижень терас середніх і великих річок, навколо водойм, ставків. Розвиваються на дерново-глейових, торф'янисто-глейових і торф'яно-глейових постійно або періодично перезволожених ґрунтах. Репрезентовані вони болотистими і торф'янистими типами угідь.
Болотисті угіддя не мають широкого поширення і займають зниження з мінеральними дерново-глейовими та мулисто-глейовими ґрунтами і рівнем ґрунтової вологи (РГВ) до 1 м з тимчасовим або періодичним затопленням. Значну питому вагу цих лук складають угруповання формації мітлиці повзучої, яка за оптимальних умов місцезростання створює суцільні зарості. З її участю формуються мітлицево-різнотравні лучні та мітлицево-осокові лучно-болотні угруповання середньої та низької кормової якості.
В аналогічних ґрунтових умовах, але з близьким (до 0,5 м) РГВ та періодичним підтопленням поширені осокові угіддя з домінуючим едифікатором — осокою гострою, яка часто створює монодомінантні високопродуктивні але малоякісні угруповання. При їх систематичному підсиханні до осоки гострої домінуються злаки та лучне різнотрав'я, в результаті чого виникають гостроосоково-злакові та гостроосоково-різнотравні угруповання кращої кормової цінності.
Ще вологіші місцезростання, особливо в прибережній частині і навколо водойм у вигляді вузьких смуг з торф'янисто– або торф'яно-глейовими ґрунтами та постійним зволоженням, вкривають угруповання лепешняка великого. Часто тут виникають монодомінантні або бідомінантні чи полідомінантні угруповання формацій з участю осоки високої і о. здутої або з участю куги табернемонтана чи к. озерної або очерету звичайного.
В лісостеповій зоні велику питому вагу мають заплавні луки та пасовища, що дають найбільшу кількість зеленої маси та сіна найвищої кормової якості. Ці луки дуже неоднорідні як
