Остепнені луки не мають значного поширення і притаманні для найбільш підвищених частин прируслової зони долин великих і середніх річок. У структурі цих лук досить часто трапляються угруповання формацій мітлиці виноградникової, тонконога вузьколистого, зрідка келерії Делявіня, костриці борознистої і осоки ранньої. Характерною їх особливістю є те, що займають вони найбільш підвищені піщані горби з малопомітним ґрунтовим профілем або без нього, тому ці угруповання мають розріджений травостій та обмежену кількість видів ксерофільної або мезоксерофільної екології. За сприятливіших умов формуються ценотично більш просунуті зімкнуті ценози, більш повно насичені типовими лучними компонентами мезофільної екології, що генетичне споріднює їх зі справжніми луками.

Справжні луки є найпоширенішими і найпродуктивнішими. Вони представлені великою кількістю формацій та їх угруповань, нерівномірно розподіляються по заплаві, де помітна її диференціація на прируслову, центральну та притерасну заплави. В прирусловій заплаві, де малосформовані лучні ґрунти з глибоким РГВ та щорічними наносами крупнозернистих піщаних часток, розвиваються угруповання формацій куничника наземного та пирію повзучого, які найкраще адаптувалися до цих умов заплавності та ґрунту. Часто вони утворюють суцільні або розріджені монодомінантні зарості з високою продуктивністю але низькою або середньою якістю корму.

У центральній заплаві з дерновими лучними ґрунтами і близьким РГВ та високою їх родючістю розвиваються високоякісні та високопродуктивні угіддя: на вирівняних ділянках — угруповання формацій костриці лучної, к. червоної, тонконога лучного, тимофіївки лучної, мітлиці велетенської, а на зниженнях — китника лучного, бекманії звичайної, які відзначаються помітною гігроморфністю структури і зниженням кормової цінності.

Угруповання центральної заплави відзначаються домінуванням видів мезофільної екології, високою флористичною насиченістю фітоценозів (18-40 видів), багатством бобових та представників лучного різнотрав'я. Тому в рослинному покриві на центральній заплаві формуються кострицево-тонконогові, тонконогово-бобові, мітлицево-бобові, кострицево-бобово-різнотравні, тонконогово-різнотравні та інші угруповання з співдомінантною участю конюшини лучної, к. гірської, к. альпійської, люцерни серповидної, л. посівної, л. хмелевидної, лядвенцю рогатого, горошку чоторинасінного та інших видів бобових, завдяки чому зростає кормова якість травостою. Притерасну частину заплави заселяють інші види угідь, головним чином болотисті й торф'янисті.

Болотисті луки. У структурі заплавних лук вони займають 10-15% і приурочені до дерново-глейових, мулисто-глейових, рідше торф'янисто-глейових ґрунтів з надмірним зволоженням. За таких розвиваються переважно гігрофільні рослинні угруповання. Серед них найтиповішими є угруповання з домінуванням у рослинному покриві злаків і осок. Злакову групу формацій представляють угруповання лепешняка великого, л. плаваючого, тонконога болотного, мітлиці повзучої, очеретянки звичайної, очерету звичайного, а осокову — осоки гострої, о. лисячої, ситнягу болотного. Їхні угруповання характеризуються зростанням участі гігрофільних видів осок та зменшенням частки лучного різнотрав'я, загальним збідненням видового складу та погіршенням кормової якості травостою.

Торф'янисті луки властиві для знижень з мінеральними мулистими або торф'янистими чи торфовими ґрунтами різної потужності і постійного надмірного зволоження або з періодичним пересиханням, внаслідок чого тут розвиваються різноманітні угруповання гідрофільної або гігрофільної екології. В лісостепових районах вони поширені у притерасі великих річок, навколо ставків та водойм, на антропогенне порушених болотах і заболочених землях. Представлені вони майже виключно осоковими формаціями, в угрупованнях яких домінують осока дерниста, о. чорна, о. просяна, а на засолених місцезростаннях — о. дворядна і о. розсунута. На підсушених або періодично тривало підсихаючих болотах і заболочених землях формуються злаково-осокові й злаково-бобово-осокові угруповання, що відзначаються найкращими господарськецінними якостям. Навпаки, на постійно зволожених заболочених землях або болотах із застійними водами формуються осоково-гіпнові угруповання найгіршої якості та продуктивності.

Отже, природні кормові угіддя Лісостепу України представлені надзвичайно різноманітними типами та угрупованнями як за своєю типологією і геоморфологічною приуроченостю, так і за флористичною та ценотичною неоднорідністю, потенціальними рослинницькими властивостями. Тому з метою їх ренатуралізації та включення в реабілітаційно-відтворювальні агроландшафти до розробки прогнозу їх подальшої трансформації і раціонального використання необхідно підходити диференційовано, враховуючи ґрунтові, ценотичні, типологічні, рекреаційні та інші особливості.

Збереження екологічної рівноваги та збалансування взаємовідносин між природною та культурною фітобіотами.

На сьогодні ця проблема дуже актуальна, оскільки в природі надзвичайно розрісся дисбаланс між сталими, сформованими природними та культурними екосистемами. Якщо його не привести до екологічно та ценотично зумовленого і збалансованого стану або, принаймні, не наблизити до екологічної та біологічної рівноваги, та це може призвести до катастрофічних наслідків. Одним з виявів дисбалансу є повсюдний інтенсивний розвиток ерозійних процесів, непомірне скорочення земельного фонду та зміни флороценокомплексів і агроландшафтів.

Якщо проаналізувати статистичні дані з природокористування в Україні, то виявляється, що майже 70% земельного фонду займають сільськогосподарські угіддя, з них 55% ріллі, а 12,9% покриті природними угіддями — пасовищами та сіножатями. Коли до цього додати лісопокриту площу (17,2%), багаторічні насадження (1,7%) та відкриті заболочені землі (1,6%), то виходить, що лісова і лучна рослинність сумарно вкривають 33,4% земельного фонду.

Отже, рослинновкриті площі складають одну третину всього фонду природокористування, але і в їх складі є чимало культурних насаджень, садів, ягідників, техногенне порушених земель, які є відкритими і малостійкими та екологічно дуже вразливими. Сталими і стійкими клімаксними природними угрупованнями можна вважати лише ліси, пасовища, сіножаті і заболочені землі, площа яких дорівнює 29,2% земельного фонду країни, що є дуже низьким показником природних трав'янопокритих територій і надзвичайно небезпечним доказом незбалансованості між природними фітоценозами і агроценозами. Якщо не зупинити ці процеси, насамперед зростання окультуреності і техногенної порушеності земель, Україна недалекому майбутньому може опинитись на грані