Реферат на тему:

Сучасна просторова структура світового господарства. Територіально-структурні зрушення в економіці країн і регіонів світу

План

1. Нові індустріальні країни.

2. Основні напрямки територіальних зрушень господарства і населення в сучасному світі.

1. Нові індустріальні країни.

«Новими індустріальними країнами» (НІК) називають групу країн з числа тих, що розвиваються, які стали на шлях активного розвитку різних галузей промисловості в останні 3–4 десятиліття. До першого покоління НІК відносять Бразилію, Аргентину, Мексику, Південну Корею, Тайвань, Сінгапур, Гонконг (їх ще називають країнами першої хвилі нової індустріалізації, що розпочалася в 1950–1970-х рр.); до другого — Малайзію, Таїланд, Філіппіни, Індію, Туреччину, а також Пакистан, Єгипет, Туніс, Марокко, Колумбію, Чилі (країни другої хвилі — 1980-ті рр.).

Вибираючи шлях нової індустріалізації, країни ставлять за мету подолати аграрно-сировинну спеціалізацію економіки, сформувати досить розгалужений промисловий комплекс, створити «відкрите господарство», здатне адаптуватися до міжнародних ринків, перейти від переважно імпортної до переважно експортної зовнішньоекономічної політики. Створюючи сприятливі умови для національного виробництва, а далі й залучаючи на вигідних умовах іноземні інвестиції, НІК поступово рухаються від розвитку традиційних і трудомістких галузей до капіталомістких і наукомістких.

Найбільших успіхів на цьому шляху досягли «чотири дракони» (або східноазіатські, чи далекосхідні «тигри») — Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг. Вони стали великими виробниками й експортерами високоякісної і конкурентноспроможної продукції — спочатку текстильних і швейних виробів, дитячих іграшок, а далі й автомобілів, суден, відео- і радіоапаратури, магнітофонів, засобів зв’язку, електронних побутових приладів, нафтохімічної продукції. З’явилися потужні ТНК (насамперед південнокорейські), які проникають на ринки багатьох регіонів світу.

НІК Латинської Америки мають деякі відмінності від східноазіатських. Вони значно раніше здобули політичну незалежність (ще в першій половині XIX ст.), однак одразу ж потрапили в економічну залежність від англійського, французького й американського капіталів. З участю останніх тривалий час закріплювалася сформована ще в колоніальний період аграрно-сировинна експортна спеціалізація країн (плантаційне сільське господарство, видобуток благородних металів). Вона доповнилася видобутком нафти й кольорових металів у Мексиці, алмазів, чорних, кольорових і рідкісних металів у Бразилії. Ці ж країни раніше від інших сучасних НІК — з початку 1950-х рр. — розпочали розвиток різних галузей важкої промисловості, насамперед тих, що спиралися на власну сировинну базу, — електроенергетика, нафтопереробка, чорна й кольорова металургія, хімія, нафтохімія, лісова й деревообробна, а також машинобудування (важке, транспортне, сільськогосподарське, електротехнічне), фармацевтика. Швидко росли обсяги традиційних текстильної та харчової промисловості. В економіку проникали японський, німецький та інші іноземні капітали.

Однак розвиток економіки в латиноамериканських НІК наштовхнувся на серйозні бар’єри, пов’язані з надмірним втручанням держави у сферу виробництва, зовнішньоекономічної діяльності, величезною зовнішньою заборгованістю держав (Мексика — 165 млрд., Бразилія — 160 млрд. дол.), корупцією серед політиків і чиновників, процвітанням нелегальної економіки і чорного ринку, інфляцією, соціально-економічною, а інколи й політичною нестабільністю тощо. У результаті економічний розвиток йшов повільно. Лише у 1980-х рр. ряд латиноамериканських НІК приступили нарешті до рішучого реформування своїх економічних систем. Це позитивно відбилося на темпах їх соціально-економічного зростання, що відображають такі феномени, як «чилійське» чи «мексиканське» «дива». Мексика стала повноправним торгово-економічним партнером США і Канади у створеній недавно зоні вільної торгівлі (НАФТА), а Чилі запрошене туди як асоційований член.

У даний час всі НІК регіону є індустріально-аграрними країнами, в яких промислова продукція переважає за вартістю сільськогосподарську у 5 разів (Аргентина), 2,5–3,5 раза (Бразилія, Мексика). Найбільший ВНП має Бразилія (замикає першу десятку країн світу), далі йдуть Мексика, Аргентина. Остання досягла найвищого показника душевих доходів — понад 8 тис. дол. за рік (на рівні Південної Кореї), решта латиноамериканських НІК з доходом 3–4 тис. дол. значно поступається східноазіатським (порівняйте: Тайвань — майже 12 тис., Сінгапур — 19 тис. дол.).

НІК Латинської Америки мають багатогалузеву структуру промисловості, однак вони лише вступають у стадію наукомістких галузей. Обробна промисловість здебільшого працює на внутрішній ринок, в експорті ще висока частка мінеральної сировини, металів, сільськогосподарських культур і продовольства.

2. Основні напрямки територіальних зрушень господарства і населення в сучасному світі.

Географічний рисунок сучасного світового господарства — це історичний результат впливу різноманітних економічних, соціальних, природних, політичних та інших чинників. В епоху НТР характер їх дії помітно змінився, з’явилися нові чинники.

Зокрема, розміщення важкої промисловості наприкінці XIX ст. здебільшого визначалося природними ресурсами (вугільними й залізорудними басейнами — Рур і Саар у Німеччині, Мідленд у Великобританії, Верхня Сілезія в Польщі, Урал у Росії, Донбас в Україні, Лотарингія у Франції, Пенсільванія у США і т. д.). В епоху НТР таке тяжіння помітно зменшилося, особливо найновіших наукомістких галузей, а орієнтація розвинених країн на дешеву привізну сировину зробила багато вугільних і залізорудних районів депресивними. Природно-ресурсний чинник продовжує відігравати провідну роль у розміщенні добувної промисловості в країнах, що розвиваються (де ці галузі є основою експорту), а також при освоєнні нових регіонів у великих країнах. У цьому випадку вступає в силу чинник території.

Як правило, чим більші розміри країни, тим багатші й різноманітніші природні ресурси, тим більше існує різних варіантів для розміщення населення і виробництва. В зв'язку з тим, що в більшості великих країн старі гірничодобувні, лісозаготівельні, гідроенергетичні, сільськогосподарські райони надмірно освоєні і виснажені, тут намітилося зрушення виробництва в райони нового освоєння. Часто вони важкодоступні і мало обжиті (в Росії — Сибір, Далекий Схід і Північ, у Канаді — Північ і гірський Захід, у Бразилії — Амазонія, в