Реферат на тему:

Структура посівних площ та орієнтовні схеми сівозмін для господарств різної спеціалізації

Висока віддача кожного гектара ріллі сівозміни незалежно від типу і виду можлива за умови оптимального насичення її відповідними сільськогосподарськими культурами. За даними Інституту землеробства УААН в підзоні достатнього зволоження насичення озимою пшеницею до 40% не забезпечило збільшення валового збору зерна в сівозміні. Збільшення площі під горохом з 10 до 20% і більше викликало істотне зниження врожайності цієї культури і середньої врожайності зернових в сівозміні.

Кукурудза знижує врожайність на 9–9,5 ц/га при збільшенні її частки в структурі до 30% (20 на зерно і 10 на силос). На врожайність ячменю збільшення його площі від 10 до 20% не вплинуло, але врожайність озимої пшениці знизилась на 2 ц/га внаслідок погіршення складу попередників та високого насичення колосовими культурами. Оптимальним для підзони цей показник лежить у межах 40%. Насичення сівозміни зерновими від 60 до 80% за рахунок збільшення вівса від 10 до 20% забезпечило збільшення валового збору фуражного зерна і не мало негативного впливу на врожайність озимої пшениці та ячменю.

Оптимальною нормою насичення сівозміни цукровими буряками є 20%, але вона може бути збільшена до 30% за умови ретельного контролю за санітарним станом ґрунту. За багаторічними даними інституту землеробства УААН та інших наукових установ, найвищу рентабельність забезпечують сівозміни з багаторічними травами, зерновими 50–60% (озима пшениця 20–30, ячмінь, горох, кукурудза — по 10), просапними (цукрові буряки і кукурудза — по 20%) (табл. 4.1). Така структура придатна для багатогалузевих господарств різної форми власності.

4.1. Орієнтовна структура посівних площ для різних виробничих типів господарств Лісостепу, %

Для господарств по виробництву свинини і продукції птиці доцільними є плодозмінні сівозміни, в яких відводиться конюшині 5–10%, зерновій групі 60–75%, у тому числі озимій пшениці 20–30%, ячменю 10–20%, гороху і кукурудзі 10–20%, вівсу до 10%, просапним 30–35%, у тому числі 15–20%для буряків, 10–20% для кукурудзи. Спеціалізовані господарства по виробництву молока і яловичини можуть запроваджувати плодозмінні сівозміни з люцерною 20–30%, зерновими 30–45, у тому числі озимої пшениці 10–20, горохом, ячменем, кукурудзою до 10% кожної культури.

Для підзони нестійкого і недостатнього зволоження найбільш типовим виробничим напрямом великих колективних господарств є зерно-буряковий з розвинутим тваринництвом. Для таких господарств можна рекомендувати сівозміни з насиченням їх зерновими до 55–60% (у тому числі 25–30% озимої пшениці), 15–20% цукровими буряками, 20–25% кормовими культурами (див. табл. 1).

У господарствах по виробництву зерна , свинини та птиці зернову групу слід мати в межах 65–70%, кормову — в межах 10–20% і цукрових буряків 15–20%. Більш поглиблена спеціалізація господарств по виробництву молока, м’яса, вирощування нетелей потребує зменшення зернової групи до 45–50% і збільшення кормової до 30–40%. Кількість буряків залишається в межах 15–20%.

В десятипільних сівозмінах господарств підзони достатнього зволоження, яке мають зерно-буряковий з розвинутим тваринництвом напрямок можна рекомендувати наступне чергування культур: 1) конюшина на 2 укоси; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на силос; 5) озима пшениця; 6) кукурудза на зерно, цукрові буряки; 7) горох; 8) озима пшениця; 9) цукрові буряки; 10) ячмінь з підсівом конюшини.

В залежності від необхідності або для зміцнення кормової бази в сівозміну можна внести зміни шляхом зменшення площі посіву під цукровими буряками і ввести в сівозміну картоплю, круп’яні, збільшити площу під кукурудзою та запровадити проміжні посіви. Чергування культур може бути і наступним: 1) конюшина на два укоси; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) горох; 5) озима пшениця плюс післяжнивні посіви; 6) кукурудза на силос; 7) озима пшениця; 8) цукрові буряки, картопля, гречка; 9) кукурудза на зерно; 10) ячмінь плюс конюшина. Запровадження сівозмін з більш коротким періодом ротації (7–9 років) веде до скорочення терміну повернення цукрових буряків на попереднє місце вирощування до 2–3 років.

Для фермерських господарств вузькоспеціалізованих на виробництві цукросировини, зерна, м’яса і молока сівозміни можуть бути з наступним чергуванням культур: 1) конюшина на один або два укоси; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) ячмінь плюс конюшина. В залежності від потреби в інших видах продукції можна планувати збірні поля на площах, передбачених під конюшину (соя, горох, однорічні трави) під озиму пшеницю (озиме жито), під цукрові буряки (картопля, кормові буряки), ячмінь (гречка, просо).

Львівський державний аграрний університет пропонує для селянських спілок сівозміни з наступним чергуванням культур: 1) конюшина лучна; 2) озима пшениця плюс післяжнивні сидерати; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на силос; 5) ячмінь з підсівом конюшини лучної. Ця сівозміна легко трансформується в 4-пільну шляхом виведення кукурудзи.

У підзоні нестійкого зволоження в господарствах, які спеціалізуються по виробництву зерна, цукрових буряків, продукції тваринництва можна рекомендувати сівозміни з наступним чергуванням культур: 1) багаторічні трави на один укіс; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на зерно; 5) горох; 6) озима пшениця; 7) цукрові буряки; 8) кукурудза на силос і зелений корм; 9) озима пшениця; 10) ячмінь, овес з підсівом багаторічних трав. В разі необхідності збільшити виробництво цукросировини можна поле кукурудзи на зерно замінити збірним просапних культур, передбачивши в ньому половину поля під цукрові буряки.

При зменшенні кількості полів сівозміни можуть мати наступне чергування культур: 1) багаторічні трави на один укіс, однорічні трави; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на зерно і силос; 5) горох, гречка; 6)