Соціально-економічний розвиток країн Перської затоки

курсова робота з географії і міжнародних відносин

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Азія, як частина світу, є надзвичайно цікавим економіко-географічним регіоном. На її території зародились більшість із відомих людству давніх цивілізацій, які ще досі зберігають певні специфічні особливості.

Південно-Західна Азія є досить різнорідним макрорегіоном зі складними політичними проблемами. Він має дуже давню історію освоєння і розвитку. Тут зародилось чимало цивілізацій та кілька світових релігій. Зараз в регіоні переважають ісламські країни.

Вся історія незалежного розвитку близько-, середньосхідних країн, до яких належать країни і Перської затоки, пов'язана з нафтою. Ті досягнення, які мали місце в цей час в економічній сфері, були пов'язані насамперед з унікальним становищем регіону в світовому господарстві в умовах домінування нафти в структурі світового паливно-енергетичного балансу.

В період розвитку, не пов'язаний із видобутком нафти, країни Близького та Середнього Сходу були периферією світового господарства із слабко розвинутими продуктивними силами та відсталими виробничими відносинами. Головними галузями були, залежно від природних умов, кочове скотарство на натуральній основі, екстенсивне дрібнотоварне землеробство, ремесло, рибальство, видобуток перлів, примітивне суднобудування.

Відкриття і розробка нафтових родовищ на Близькому та Середньому Сході почались у 30-ті роки XX ст. Одним із перших було відкрите родовище нафти в районі Багдада, по річці Тигр. Промисловий видобуток нафти почався у Бахрейні (1934 p.), Саудівській Аравії (1938 р.), в інших країнах після Другої світової війни: у Кувейті – 1946 p., Катарі – 1949 p. Звичайно, початок видобування нафти в регіоні не був пов'язаний із внутрішніми потребами близько-, середньосхідних країн, а зумовлювався попитом світового господарства. Оскільки ці країни не мали можливості самостійно видобувати нафту, то розробка її почалася за участю іноземного капіталу й іноземної робочої сили.

Таким чином, сказане вище зумовлює актуальність теми дослідження соціально-економічного розвитку країн Перської затоки на рубежі століть.

Об’єктом дослідження курсової роботи є країни Перської затоки.

Предмет дослідження – соціально-економічний розвиток країн Перської затоки.

Методологія і методи дослідження. Методологічну і методичну основу дослідження становлять сучасні теорії соціально-економічного розвитку країн. Різним аспектам цих проблем присвячено праці Безуглого В.В., Вольского В.В., Голікова А.П., Козинця С.В., Качана Є.П, Колесова В.П., Линдерта П., Максаковского В.П., Топчієва О.Г., Філіпенка А.С., Шишова С.С. та ін.

Дослідження здійснене на основі системного підходу з використанням таких методів: структурного аналізу, порівняльно-географічного, історико-географічного, прогнозування.

Головні завдання курсової роботи обумовили її структуру. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури.

У першому розділі розкрито теоретичні аспекти соціально-економічного розвитку національної економіки як об’єкта країнознавчого дослідження.

У другому розділі проаналізовано вплив історичного, природно-географічного та соціально-економічного чинників на соціально-економічний розвиток країн Перської затоки, а також досліджено основні параметри господарства зазначених країн.

У третьому розділі досліджено проблеми та перспективи соціально-економічного розвитку країн Перської затоки на рубежі століть.

Зроблено аргументовані висновки.

Результати дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін "ТОС", "Розвиток і розміщення продуктивних сил", "Географія промисловості Європи", "Країнознавство", "Регіональна економіка" та ін.

Метою курсової роботи є дослідження соціально-економічного розвитку країн Перської затоки.

Мета роботи зумовлює вирішення таких завдань:

Розділ 1. Теоретичні основи соціально-економічного дослідження національної економіки як об’єкта країнознавчого дослідження

1.1. Поняття і основні риси національної економіки

Економіка (від грецьк. oikonomike, буквально – мистецтво ведення домашнього господарства), 1) сукупність виробничих відносин, економічний базис суспільства; 2) народне господарство даної країни або його частина, що включає відповідні галузі і види виробництва; 3) галузь науки, що вивчає виробничі відносини або їх специфічні сторони в певній сфері суспільного виробництва і обміну [2].

Економіка – сукупність виробничих відносин. Економіка утворює основу всіх інших суспільних відносин і грає вирішальну роль у розвитку суспільства. При будь-якому способі виробництва економіка представляє систему виробничих відносин. Головні і визначальні в ній – відносини власності на засоби виробництва, характер і соціальний спосіб з'єднання безпосередніх виробників із засобами виробництва. Сукупність виробничих відносин того або іншого способу виробництва виражається у відповідній системі економічних законів і категорій політичної економії. Кожному способу виробництва властива своя економіка, що відрізняється характером власності, цілями, формами і методами господарювання. Економіка безпосередньо взаємодіє з політикою, складовою частиною якої є економічна політика.

Економіка як народне господарство країни відображає не тільки характерні риси даного способу виробництва, але й відмітні особливості окремо взятої країни, зумовлені її географічним положенням, участю в міжнародному розподілі праці, історичними традиціями, досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил та іншими конкретно-історичними умовами. Економіка включає галузі матеріального виробництва – промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівлю та ін. і невиробничу сферу – освіту, охорону здоров'я, культуру та ін.

Суспільне виробництво представлене виробництвом засобів виробництва (I підрозділ) і виробництвом предметів споживання (II підрозділ), співвідношення між якими зумовлюється різноманітними чинниками при визначальній ролі I підрозділу, утворюючого основу технічного прогресу.

Народне господарство – комплекс (сукупність) галузей виробництва даної країни, взаємозв'язаних між собою розподілом праці, що історично склався.

Народне господарство включає галузі сфери матеріального виробництва, де створюється суспільний продукт, і галузі невиробничої сфери, результат функціонування яких – послуги нематеріального характеру. Матеріальне виробництво, в свою чергу,