Соціально-економічна природа народного господарства, його структура і темпи розвитку визначаються характером пануючих у даному суспільстві виробничих відносин. Народне господарство як єдине ціле вперше складається при капіталізмі в процесі утворення національних держав, унаслідок розвитку продуктивних сил, поглиблення суспільного розподілу праці, спеціалізації галузей виробництва, виникнення національного ринку і великого машинного виробництва. Народне господарство ґрунтується на приватній власності на засоби виробництва і розвивається відповідно до економічних законів.

Картину світу за ознакою взаємодії держави і економіки неможливо зрозуміти без деякої типологізації національних параметрів такої взаємодії. В економічній науці така типологізація пов'язана з використанням терміну "модель економіки".

Термін "країнова, або національна модель" був введений у науковий оборот відносно недавно, у останній чверті XX ст. Існують наступні трактування даного поняття:

1) це схематичне описування будь-якого явища або процесу у суспільстві;

2) це взірець, що є еталоном щодо відтворення. Національна (країнова) модель розвитку відноситься до числа економічних понять, найбільш розповсюджених у наші дні і викликає значний інтерес практиків, тому що характер її трактування впливає на визначення механізмів, які можна запозичити з зарубіжного досвіду, У той же час глибокі зрушення у сучасному розвитку не можуть не внести суттєвих новацій у макроекономічний рівень теоретичного узагальнення відтворювальних процесів. Сучасна країнова модель – це розгорнута системнологічна, підкріплена традиціями конструкція. За допомогою взаємопов'язаних кількісних і якісних параметрів, які характеризують різні економічні процеси, вона визначає джерела та механізми руху суспільного відтворення, мотивацію і ефективність інноваційного динамізму усього соціально-економічного спектру тієї чи іншої країни [28, 78].

І практично, і концептуально необхідно розрізняти роль загальних и специфічних рис розвитку різних країн. У відомій нам концепції поняття "модель" (шведська, японська, американська та ін.) перетворилося у кліше, яке використовується, щоб якось систематизувати різноманітні, підчас відривкові спостерігання тих чи інших аспектів розвитку країни, що підтверджує явний схил убік країнової специфіки. До того ж на перший план виходять різноманітні локальні риси, що несуть відбиток історичного розвитку, політичної структури, традицій, курсу і форм управління тощо. Вибір найбільш адекватних форм з великого різноманіття стає практично випадковим.

Для вирішення цієї проблеми треба враховувати, що у специфіці країн завжди, хоча і в різних формах, реалізується (або не реалізується) досягнення загальних для всіх фундаментальних умов ефективності. Національні особливості виражають конкретні і необов'язкові для інших форми пристосування діяльності законодавчих і виконавчих структур даної країни до специфічних національних традицій, до того рівня і способу життя, який в ній склався, з метою найкращого використання сильних і подолання слабких сторін свого національного спадку. При вільній дії загальних механізмів руху відтворення опора на власні національні форми, як і запозичення адекватних зарубіжних, відбувається легко і природно під впливом потреб ефективності.

Коли натиск робиться на вияв специфіки, виникає питання, до чого і яким чином цю специфіку прив'язувати до "приймаючої досвід" країни. Насправді не існує такої країни, де історичні, національні та інші умови були б настільки близькі до власних національних, тому прямого переносу досвіду бути не може. Тільки повернення до безумовного системного поєднання джерел і методів досягнення сучасної соціально-економічної ефективності дає можливість оцінювати перспективи використання значного досвіду інших країн для підвищення ефективності власного соціально-економічного розвитку.

Якщо загальні умови ефективного ведення господарства надають безумовну цінність, то національний досвід інших країн може стати для "приймаючої" економіки і безрезультатним, і корисним, і негативним в залежності від багатьох умов як глибинного, так і кон'юнктурного характеру. До того ж одразу виявляється та важлива обставина, що із специфічних особливостей чужого досвіду найбільше соціально-економічне значення мають саме ті характеристики, які в принципі не можна перенести із однієї країни в іншу. До їх числа відносяться насамперед національні особливості (цивільний та побутовий уклад, релігія, традиції), стан генофонду та інше. Тому з точки зору формування стратегії ефективної економіки питання постає не в тому, яка національна практика або система господарювання краща сама по собі, а те, в якій мірі вона відповідає національному спектру соціально-економічних потреб, сприяє найкращому використанню ресурсів, особливо людському потенціалу. Отже, найбільш корисною ціллю вивчення національних особливостей є не стільки самі специфічні форми, скільки того, як ці країни у процесі свого історичного розвитку знайшли найбільш адекватні для себе методи, засоби і шляхи пристосування до загальних умов відтворення, що дає високий кінцевий результат [28, 80].

Збільшення наукового і практичного інтересу до існуючих у світовій економіці національних моделей виникає тоді, коли в країні відбувається глибоке реформування стратегії та механізму економічного розвитку і, відповідно, виникає проблема вибору моделі.

Поняття країнової моделі використовується у випадку, якщо соціально-економічний і політичний розвиток тієї чи іншої держави на протязі достатньо тривалого часу демонструє стабільність ключових параметрів, що закладені в основу моделі. Якщо відтворення цих параметрів порушується, можна очікувати або часткову модифікацію моделі зростання, або її повну трансформацію.

Не менш важливим компонентом поняття "країнова модель" є характеристика її особливостей, іншими словами, її специфіка. Це дає можливість проводити порівняльний аналіз національних моделей, які існують у світовому господарстві з урахуванням його еволюційного розвитку. Порівняльні дослідження проводяться за критеріями, а результатом цих розробок мають бути пропозиції по типологізації національних (країнових) моделей.

Країнова модель економічного розвитку – це сукупність елементів, що формують цілісність національного господарства, і механізм, який забезпечує тісний зв'язок і взаємодію цих елементів. За своїм характером