Однак, не меншою на сьогодні близькосхідною проблемою є вирішення іракського питання. Експерти в Сполучених Штатах вже почали визнавати, що досвід перебування в Іраку вказує на те, що зіткнення американських військових технологій XXI століття з таємними терористами, котрі повернули досягання західної зброї проти її розробників, переводить протистояння в цій країні у дещо іншу площину. За великим рахунком, підставою для поствоєнного хаосу стали численні прорахунки американської адміністрації, які з кожним днем стають все очевиднішими. Від самого початку після війни було дозволено фундаменталістам і грабіжникам перехопити ініціативу, зовсім не врахували нюанси інфраструктури влади Саддама Хусейна, яка була побудована за принципами і стилем радянської урядової ієрархії. Наразі, першопочаткова терпимість до грабунків та непродумане поспішне розформування іракського війська в тандемі стали сприятливим фактором опору в Іраку, що процвітає нині від гримучої комбінації надлишку готівки, зброї та трудових ресурсів уже неіснуючої армії.

Показово, що із захопленням Саддама Хусейна очікуване зменшення нападів на американських військових в Іраку не відбулось, і це зовсім не додає оптимізму щодо методів зовнішньої політики адміністрації Джорджа Буша. Наразі вторгнення до Афганістану восени 2001 року та початок іракської кампанії в 2003 визначають істотне зміщення від традиційної американської стратегії на Близькому Сході. Замість "балансування на відстані від берега", при якому США прагнули зберігати статус-кво і автоматично підтримували далекі від демократії близькосхідні режими, американська адміністрація тепер активно зайнята зміною політичного порядку ісламського світу [11].

Нині, після окупації Іраку, США мають віднайти стратегію виходу з Іраку. Очевидно, що іракські сили спротиву сподіваються: що довше американські війська перебуватимуть в країні, то кількість жертв нападів на військових збільшуватиметься, і це врешті-решт спонукатиме американське суспільство сильніше тиснути на владу, що й призведе до в'єтнамського варіанту вирішення питання. Крім того, конфлікт відволікає велику частину американських військових сил і, в разі виникнення нагальної політичної потреби втручання в іншій гарячій точці світу, це може призвести до розпорошення ресурсів та унеможливить своєчасну адекватну воєнну відповідь.

З усього виглядає, ситуація в Іраку вимагатиме і надалі довгострокової присутності США, бо малоймовірно, що за чинного стану речей вдасться легко встановити стабільну владу, ввести іракське самоврядування і передати відповідальність за безпеку в країні від американських військових іракській поліції. При тому, що реконструкція Іраку проходить добре, виробництво нафти, торгівля і навчання знаходяться навіть у дещо кращому стані, ніж це було за Саддама Хусейна, Америка настільки багата і могутня, що їй важко зрозуміти, чому привнесена демократія в цій країні так погано приживається на місцевому ґрунті. Великою мірою, намагання змінити Ірак і самих іракців є своєрідною "арабською утопією" американців.

Ще одним важливим питанням просування Іраку до демократичних висот є економічні стосунки в цій країні. Адміністрація Буша перебуває на краю поразки через причини, не лише пов'язані зі вторгненням, вона вдається до підтримки ленінського стилю економічної моделі для іракської економіки. Такий курс Гарантуватиме невдачу іракської політики Буша.

Поряд з Північною Кореєю Ірак лишається однією з останніх економік радянського зразка, які залишилися в світі. Економіка була підконтрольна баасистському уряду. Нафтовий сектор приносив більше ніж 60% ВВП країни та 95% її валютних доходів. Лише невелика за своїми масштабами промисловість і сільське господарство були залишені для приватного підприємництва. Іракські запаси нафти є другими у світі після Саудівської Аравії. Саддам так невміло керував економікою що великі запаси нафти не привели до заможного життя іракців. Тому створення приватних прав власності є ключем, котрий відкриє багатство, сховане в цих ресурсах. Бо приватна власність – джерело політичної й економічної свободи [11].

Представники адміністрації Буша не бажають навіть обговорювати приватизацію нафти в Іраку. Якщо Білий дім не встановить права приватної власності для основного іракського ресурсу, то США змушені будуть підтримувати і обслуговувати неорадянську економічну систему на Близькому Сході. Лише приватна власність здатна забезпечити мирні способи розподілу ресурсів, інакше правитиме насильство. Відсутність приватних прав власності на природні ресурси призведе до громадянської війни, оскільки підтримка державної власності в нафтовидобувній промисловості у Іраку гарантуватиме боротьбу серед конкуруючих етнічних груп. Перемога на виборах принесе переможцям контроль над нафтою, а самі вибори стануть життєво важливою боротьбою. Хоча ті, хто програли, не погодяться з їхнім результатом. А це знову повернення до того сценарію, котрий почав втрачати актуальність для Африки і Близького Сходу, регіонів, що постачають 70% всіх головних конфліктів у світі.

Державна власність на природні ресурси, поряд з гострими етнічними протиріччями, є рецептом для політичної нестабільності й економічної стагнації. Єдиним виходом з такої ситуації є сильний диктаторський режим, який може навести порядок. Це точно саме те, що вже мало місце в Іраку і чим пояснюється довготривалість правління Саддама. Адміністрація Буша повинна демонтувати центральну систему планування Іраку. Реалізація демократії без того, щоб приватизувати нафтовидобувну промисловість, фактично зробить ситуацію ще більш нестабільною. Розміщення 500-тисячного військового контингенту в Іраку протягом 50 років не принесе миру за подібних обставин [11].

Значною мірою, проблема остаточного врегулювання іракського протистояння, зазначають експерти, впирається в допомогу з Ірану. Зміна режиму в Тегерані необхідна для миру в Іраку. В Іраку не може бути досягнуто миру, поки Тегеран постачає туди терористичні кадри через кордон. Єдиний спосіб покінчити з безупинним субсидуванням терору полягає в тому, щоб викликати занепад нині чинного іранського режиму. Нині США мають чудову можливість досягти цієї мети без прямого використання