Економічна модель кожної країни – це результат тривалого історичного процесу, протягом якого формується співвідношення елементів моделі і створюється механізм їх взаємодії. Саме тому кожна національна економічна система унікальна, і механічно перенести її досягнення неможливо.

Критерії, за якими оцінюється зміст моделі економічного розвитку і проводяться порівняння національних економічних систем, досить різноманітні. До них відносяться:

Модельними критеріями можуть бути і макроекономічні показники:

Ефективність тієї чи іншої моделі визначається її життєздатністю, можливістю постійно і адекватно реагувати на зовнішні та внутрішні дисбаланси. У кінцевому рахунку найбільш повно ефективність моделі оцінюється у показниках зростання економічного потенціалу і добробуту населення. Достатньо тривалі періоди стабільного і динамічного зростання, прогресивні перетворення у структурі економіки і зростання добробуту на протязі не менш 10 років інколи називають "економічним дивом".

Відмінна особливість країнових моделей наприкінці XX ст. – те, що всі вони моделі ринкової економіки, в якій саме ринкові відносини є домінантою процесів виробництва і обміну. У той же час чисто ринкових основ організації господарського життя не має жодна національна економічна система. Державне регулювання – необхідний атрибут сучасної організації і функціонування економіки. Воно не заперечує основ приватної власності, не порушує дії ринкового механізму. В цьому плані сучасні економічні моделі є варіантами "змішаної економіки", яка не зводиться ні до чистого ринку, вільного від державного впливу, ні до чистої планової економіки, яка не має жодних елементів конкурентної поведінки.

1.2. Фактори і передумови розміщення продуктивних сил країни

Фактори і передумови розвитку господарства країни можна згрупувати за чотирма напрямами: природно-географічні, демографічні, техніко-економічні й соціально-економічні.

Природно-географічні чинники включають якісну й кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, ґрунтово-кліматичних та природно-транспортних умов. Особливо важливим є вплив цих чинників на розміщення галузей видобувної промисловості, гідроенергетики, галузей промисловості, що переробляють сільськогосподарську продукцію. За кількісною та якісною характеристиками корисних копалин, їх фізико-технічними властивостями, характером залягання визначають розмір підприємств, методи видобутку копалин, техніко-економічні показники (собівартість, продуктивність праці, фондо- і капіталомісткість, рентабельність тощо) [12, 16].

Демографічні чинники – це чисельність населення, його розміщення, кількісна та якісна оцінки трудових ресурсів по областях і районах. При рівномірному розселенні трудових ресурсів виникає потреба розміщення промисловості відносно споживача готової продукції, а також оцінки мобільності населення для прогнозування його міграції з огляду на перспективу розвитку економічних районів. Для ефективного використання трудових ресурсів необхідно розміщувати виробництво у невеликих і середніх містах та обмежувати нове будівництво – у великих. Демографічні чинники найбільше впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічної). Розміщення підприємств цих галузей залежить переважно від наявності кваліфікованих кадрів.

Техніко-економічні чинники – науково-технічний прогрес, транспортні умови, форми суспільної організації виробництва. Вирішальне значення має науково-технічний прогрес. Його прискорення послаблює вплив природно-географічних і демографічних чинників. Впровадження результатів науково-технічного прогресу, особливо нових передових праце- та ресурсозберігаючих технологій, сприяє зниженню праце-, матеріале-, фондо- й капіталомісткості, а це, в свою чергу, – створенню відносно однакових умов для прискореного розвитку продуктивних сил економічних районів, рівномірного їх розміщення. У розміщенні виробництва неабияку роль відіграє хімізація, значно розширюючи можливості задоволення потреб підприємств у сировині та основних матеріалах, сприяючи економії натуральних видів сировини, утилізації відходів, а отже, поліпшенню охорони навколишнього природного середовища [12, 16].

Розміщення промислового виробництва істотно залежить від форм його суспільної організації (концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування). Вдосконалення цих форм забезпечує зростання потужності підприємств, розмірів сировинних та паливно-енергетичних баз в економічному районі. Для раціонального розміщення виробництва важливим є транспортний чинник, тобто наявність розвиненої транспортної мережі в районі, відстані перевезень, нераціональні зустрічні транспортні потоки.

Соціально-економічні чинники при розміщенні виробництва мають забезпечувати подолання соціально-економічних відмінностей між містом і селом, промисловістю і сільським господарством, а також раціональну зайнятість населення, охорону природи, поліпшення умов праці й життя людей, розвиток освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, сфери послуг.

З розвитком науки й техніки дія окремих чинників на розміщення послаблюється і водночас посилюється дія інших. Так, впровадження працезберігаючих технологій може послаблювати залежність окремих галузей промисловості від наявності деяких видів сировини. Нині зростає роль чинника часу, оскільки суспільству не байдуже, за який термін буде споруджений певний виробничий об'єкт. З одного боку, зволікання з будівництвом може дезорганізувати виробництво в інших галузях, які орієнтуються на його продукцію, і тоді суспільство зазнає збитків як матеріальних, так і моральних. З другого боку, збільшення строків будівництва означає девальвацію вкладених коштів, що зумовлює зростання витрат на спорудження об'єкта [12, 17].

Отже, країнова модель економічного розвитку – це сукупність елементів, що формують цілісність національного господарства, і механізм, який забезпечує тісний зв'язок і взаємодію цих елементів. За своїм характером вони є природними, технологічними, економічними, соціальними, політичними, психологічними, соціокультурними, історичними.

Економічна модель кожної країни – це результат тривалого історичного процесу, протягом якого формується співвідношення елементів моделі і створюється механізм їх взаємодії. Саме тому кожна національна економічна система унікальна, і