Розділ 2. Передумови та фактори соціально-економічного розвитку країн Перської затоки

2.1. Територія і економіко-географічне положення країн

Країни Перської затоки входять до такого великого субрегіону як Південно-Західна Азія.

Південно-Західна Азія знаходиться на перехресті важливих світових міжконтинентальних шляхів (морських, повітряних і сухопутних), які з'єднують країни Європи з країнами Африки, Південної і Південно-Східної Азії, Австралії і Океанії.

Важливими ланками морських шляхів сполучення в цьому субрегіоні є Суецький канал, протоки Босфор і Дарданелли. Біля узбережжя субрегіону прокладені важливі міжнародні морські комунікації: з Чорного моря через протоку Босфор і Дарданелли – в Середземне море і далі через Суецький канал і Червоне море – в Індійський океан [9].

Таблиця 2.

Країни Перської затоки *

Країна | Столиця | Площа, тис. км2 | Населення, млн. осіб | Густота населення, осіб/км2 | ВНП на душу населення, дол. (2000 р.)

Ізраїль | Тель-Авів | 21,00 | 5,50 | 262 | 18900

Ірак | Багдад | 438,30 | 19,80 | 45 | 2500

Іран | Тегеран | 1648,00 | 67,30 | 41 | 6300

Катар | Доха | 11,00 | 0,55 | 50 | 20 300

Кувейт | Ель-Кувейт | 17,80 | 1,70 | 96 | 15000

ОАЕ | Абу-Дабі | 83,60 | 2,30 | 28 | 22 800

Саудівська Аравія | Ер-Ріяд | 2149,60 | 17,90 | 8 | 10500

* складено за [1]

2.2. Природно-ресурсний потенціал

Для розвитку економіки країн Перської затоки дуже важливе значення має природно-ресурсний потенціал (ПРП). Господарство у більшості країн зберігає яскраво виражену сировинну і аграрну спеціалізацію.

На значних територіях переважає гірський рельєф. Північну частину субрегіону займають Передньоазіатські нагір'я (Іранське), які на півдні змінюються рівнинами Аравійського півострова. Площі низовин відносно невеликі. В основному вони займають вузьку смугу вздовж узбережжя Перської затоки. Найбільша в субрегіоні Месопотамська низовина займає великий передгірний прогин на краю Альпійсько-Гімалайського геосинклінального поясу.

Невелика кількість опадів, високі температури у поєднанні з сухими вітрами створюють вкрай несприятливі умови для господарського освоєння регіону. Гірські території і пустелі практично незаселені і неосвоєні, тоді як низовини мають високу концентрацію населення і господарства [9, 367].

Рис. 2.. Південно-Західна Азія [1, 278]

Корисні копалини. Головне багатство країн Перської затоки – нафта. Основні її запаси зосереджені в межах величезного нафтогазового басейну Перської затоки, який простягнувся більш як на 2500 км від передгір'їв Східного Тавру до Аравійського моря. Він займає передгір'я Загросу, Месопотамію, східну частину Аравійського півострова і акваторію Перської затоки. Більша частина нафтових родовищ залягає на глибині 1800-3000 м. У басейні Перської затоки відомі близько 200 родовищ нафти, серед яких 12 так званих надгігантів з дійсними запасами нафти понад 1 млрд. т кожен. В Саудівській Аравії знаходиться найбільше в світі нафтове родовище Гсавар. Його запаси – 11,9 млрд. т. Другим великим родовищем є Бурган-Ахмаді-Магва, яке займає східне узбережжя Кувейту. Його запаси оцінюються у 8,5 млрд. т. [9, 367]

Наприкінці 90-х років запаси нафти у субрегіоні оцінювалися у 100 млрд. т і становили 65% світових запасів рідкого палива. Нафту знайдено у 13 країнах Південно-Західної Азії. На п'ять країн припадає 92% всіх запасів: Саудівська Аравія, Кувейт, Ірак, ОАЕ, Іран. Найбільші запаси знаходяться у Саудівській Аравії – майже половина всіх запасів субрегіону.

Потенціальні ресурси басейну Перської затоки ще точно не визначені. Його перспективи пов'язують з розвідкою нафти на шельфі Перської затоки.

Запаси природного газу в країнах Перської затоки наприкінці 90-х років оцінювалися у 34 трлн м3, що становили чверть світових запасів.

Родовища природного газу виявлено у тих самих районах, що й нафтові. Найбільші його родовища – Норт-Філд (Катар) та Канган і Паре (Іран). У чотирьох країнах – Ірані, ОАЕ, Саудівській Аравії і Катарі зосереджено понад 90% усіх запасів природного газу субрегіону, з яких більше половини припадає на Іран.

Більшість країн входить до ОПЕК (Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, ОАЕ).

Регіон багатий і на інші корисні копалини, що використовуються переважно для місцевих потреб: фосфорити (Іран), мідь (ОАЕ), золото (Саудівська Аравія), сірка (Іран, ОАЕ) [1, 373].

Кліматичні ресурси впливають на розміщення сільськогосподарського виробництва, галузеву структуру рослинництва, способи землеробства і продуктивність сільськогосподарських культур. На всій території субрегіону можна збирати по два, а в тропіках – по три урожаї в рік при умові штучного зрошення.

На значних територіях Іранського нагір’я переважає субтропічний і тропічний континентальний клімат. Континентальність клімату зростає в міру віддалення від моря у внутрішні райони. Літо жарке і сухе, а зима прохолодна. Середні температури липня становлять від 25° на півночі до 29° на півдні, а січня – відповідно 20° і 10°.

Опадів мало, їх річна кількість коливається від 50 до 300 мм. Особливо посушливі центральна і південна частини Іранського нагір'я.

У межах аридної Південно-Західної Азії сприятливими кліматичними умовами виділяється Месопотамська низовина. Середні температури липня – +33°...+34°, а січня – -10°...-12° [9, 368].

Для всієї Месопотамії характерна велика посушливість клімату. Річна кількість опадів не перевищує 200 мм. Опади випадають здебільшого взимку. На значній території Месопотамії землеробство може розвиватися тільки при штучному зрошенні.

З півночі і заходу Месопотамії простягнулася зона сухих степів. Ця територія володіє значним агро-кліматичним потенціалом. Літо жарке, а зима тепла. Середні температури липня – +30°...+35°, а січня – -7°...-8°.

Річна кількість опадів коливається від 300 до 600 мм. Ця територія здавна служить населенню як важлива житниця.

Узбережні низовини відзначаються найбільш вологим кліматом, на яких землеробство можливе без штучного зрошення. Літо жарке з середніми