Аравія розташована в тропічному кліматичному поясі і отримує найбільшу кількість сонячної радіації в Азії. Середні річні температури сягають + 30°, а сума активних температур становить 9000-10000° і забезпечує розвиток найбільш теплолюбних тропічних культур. Щорічна сума опадів – 100 мм і менше, іноді досягає 150 мм.

Через нестачу вологи в Аравії на невеликих територіях розвивається зрошуване землеробство. Суцільних землеробських районів немає.

Водні ресурси – дуже дефіцитний ресурс у країнах Перської затоки. Субрегіон відчуває гостру нестачу прісної води. Зокрема, в Саудівській Аравії на 1 млн. м3 води припадає 4000 осіб, тоді як в країнах Європи – 350 осіб.

Традиційна східна культура виробила численні прийоми раціонального водоспоживання. Близький Схід – батьківщина іригації й більшості гігієнічних навичок, засвоєних від арабів європейцями, наприклад лазні [1, 274].

Субрегіон бідний на поверхневі води. Більшість рік маловодні і мають тимчасовий стік. Найбільші з них: Тигр і Євфрат. Водопостачання і зрошення земель в засушливих районах, наприклад, Іраку дуже залежить від цих рік.

Озера в основному безстічні, сильно засолені. Багато з них влітку зовсім пересихають.

При нестачі поверхневих джерел прісної води в субрегіоні широко вико-ристовуються підземні води, які видобувають за допомогою підземних каналів (канатів), а ті, що лежать близько до поверхні – колодязів. Там, де підземні води виходять на поверхню у вигляді різноманітних джерел, утворюються оазиси.

Ще недавно прісну воду в країни Перської затоки на суднах доставляли з Іраку й Індії. Зараз тут широко використовують нетрадиційні методи отримання прісної води. У другій половині XX ст. в субрегіоні була створена особлива галузь промисловості з опріснення морської води. В цій області країни субрегіону займають позиції світових лідерів.

Одночасно в субрегіоні використовують інші способи освоєння водних ресурсів. Наприклад, в столиці Саудівської Аравії прісну воду видобувають з допомогою свердловин глибиною 1200-1500 м. Інші нетрадиційні методи отримання чистої води (переробка стічних вод, вторинне використання вод для зрошення) поки що не досягли промислових масштабів.

Найбільшим потенціальним постачальником води на Близькому Сході може стати Туреччина. Наприкінці 1980-х років уряд країни висунув проект будівництва "Водопроводу миру" у вісім арабських країн. Проект може задовольнити потреби у воді близько 30 млн. осіб. Проте здійснення цих планів неможливе без миру і стабільності в субрегіоні.

Ґрунтові ресурси. Країни Перської затоки бідні на придатні для землеробства ґрунти. Найбільш родючі ґрунти приурочені до Месопотамської та узбережних низовин. Характерними ґрунтами Нижньої Месопотамії є алювіальні. У Верхній Месопотамії поширені степові сіроземи і каштанові ґрунти, які при використанні штучного зрошення дають високі урожаї. В передгір'ях Месопотамії поширені бурі, червоно-бурі і каштанові ґрунти, а в міжгірних котловинах зустрічаються чорноземи. Ці ґрунти незасолені [9, 369].

На значних територіях субрегіону переважають малопродуктивні ґрунти –сіроземи, ґрунтовий покрив піщаних і кам'янистих пустель Аравії представлений примітивними ґрунтами, які бідні на гумус і сильно засолені.

Земельні ресурси. Близько 2/3 території субрегіону – це землі несільськогосподарського призначення. Частка оброблюваних земель становить лише 15,8%. За винятком Іраку, значні земельні ресурси знаходяться в країнах, які не мають нафти. Найбільшими площами оброблюваних, земель володіють Іран та Ірак. Частка оброблюваних "земель в цих країнах коливається від 30 до 35%.

Пасовищами і луками зайнято 14,9% території. Такі країни, як Саудівська Аравія у яких велику роль відіграє скотарство, мають найбільші площі цих угідь.

У цілому природні передумови для сільськогосподарського використання території субрегіону несприятливі.

Лісові ресурси. Регіон Перської затоки бідний на лісові ресурси. Частка площ, зайнятих лісами, майже у шість разів поступається світовому рівню і становить 5,5%. Найбільш "безлісий" район – країни Близького Сходу. Майже "безлісі" – Катар, ОАЕ. Менше 1% лісистість в Саудівській Аравії, Кувейті. Невеликими є лісові угіддя в Іраку.

Отже, розташування на межі трьох частин світу (Азії, Африки, Європи) та перехресті важливих морських комунікацій (Босфор і Дарданелли, Суецький канал, Баб-ель-Мандебська протока), наявність різноманітних, а подекуди унікальних природних ландшафтів та багатющих нафтових родовищ надають Південно-Західній Азії велике економічне й стратегічне значення.

2.3. Історико-географічні особливості розвитку країн

Країни регіону мають давню історію і такі особливості:

більша частина території регіону омивається морем – Перською затокою Аравійського моря;

наявність найдавніших центрів цивілізації, де ще 10 тис. років тому існували землеробство і скотарство, 6 тис. років тому – іригація і приблизно тоді ж зародилася металургія (виплавка міді). На території регіону виникли найдавніші рабовласницькі державні утворення: Давньовавилонське царство у Месопотамії, Елам у Західному Ірані тощо, де розвивалися художні ремесла, монументальне зодчество, писемність, література, наука.

давні традиції політичної інтеграції країн регіону. Протягом сторіч вони входили до складу могутніх державних утворень (арабські халіфати. Османська імперія). Дотепер, особливо у фундаменталістському середовищі, живі ідеї єдиної арабської держави;

належність більшості країн до ядра ісламського світу. Іслам виник тут на початку VII ст. у західній частині сучасної Саудівської Аравії і поширився насамперед у країнах регіону. Нині головні центри, найбільші духовні святині ісламу розташовані саме тут. Крім ісламу, регіон є батьківщиною християнства та іудаїзму;

політична напруженість у регіоні, який є найбільшим світовим імпортером зброї. За кількістю національно-релігійних конфліктів і осередків напруженості він не має собі рівних у світі [1, 270].

Регіон Персидської затоки, розташований на перетині найважливіших транспортних шляхів між Азією, Європою і Африкою, традиційно мав велике значення для світових держав. Воно