До багатонаціональних країн відноситься: Іран, Ірак тощо. Поряд з персами і арабами тут живуть національні меншини: курди, азербайджанці, узбеки та ін.

Населення країн Перської затоки розміщене вкрай нерівномірно. Середня щільність населення – 49,7 осіб/км2. Майже незаселені великі території пустель і частина гірських районів, де щільність населення менше 1 особи/км2. Найбільша щільність населення на узбережжі, в долині Тигру і Євфрату, в оазисах пустель. На цій території проживає 90% населення.

Демографічна ситуація відзначається високою народжуваністю – понад 28 народжених на 1000 жителів в рік, тоді як аналогічний показник в Азії – 22 народжених (2001). Найвищі показники народжуваності у країнах Аравійського півострова. Показник смертності є одним з найменших в Азії – 7 осіб на 1000 жителів. Його значення коливається від 11 осіб в Ємені до 2 осіб в Катарі, ОАЕ, Кувейті.

Середня очікувана тривалість життя в країнах Перської затоки за останні десятиліття хоч і зросла, становила 67 р., але все ще не досягла рівня економічно високорозвинених країн (73 р.), проте на два роки більша, ніж в цілому в Азії. У всіх країнах жінки живуть на чотири роки довше, ніж чоловіки.

Темпи приросту населення у країнах Перської затоки мають тенденцію до дальшого зростання. Швидкі темпи приросту населення можуть поставити під загрозу сьогоднішній рівень забезпеченості ресурсами і послугами і принести багато економічних проблем. Згідно з прогнозами ООН, чисельність населення в субрегіоні зросте з 193 млн. осіб у 2001 р. до 329 млн. осіб у 2025 р. [9, 370]

Темпи приросту населення в країнах Перської затоки є найвищими в Азії і становлять 2,8% за рік. Найбільш високі темпи приросту населення спостерігаються в аграрних країнах – від 3,5-4,5% в рік. Максимальний приріст населення характерний для Саудівської Аравії – 4,9% в рік.

Високий природний приріст населення зумовлює молоду вікову структуру населення. У країнах Перської затоки половина населення молодше 20 років, що створює цілий ряд проблем: підвищений попит на освіту, працевлаштування, житлове будівництво.

У статевій структурі населення переважають чоловіки – 51,7%. Положення жінок у суспільстві більшості країн нерівноправне.

Для країн Перської затоки характерні досить значні міграції населення. В нафтовидобувних країнах Аравійського півострова, наприклад, відчувається дефіцит робочої сили. Тому для цих країн характерний значний приплив емігрантів з інших країн.

При низькій для Азії середній щільності населення (через наявність пустель) у країнах Перської затоки найвищий рівень урбанізації у регіоні – 65,8%.

До найбільш урбанізованих країн належать Кувейт, Катар. У цих країнах частка міського населення становить відповідно 96 і 90%.

Міста у країнах субрегіону здебільшого невеликі – до 10 тис. жителів.

Економічно активне населення (ЕАН). У середині 90-х років у промисловості субрегіону було зайнято 20% ЕАН і майже така ж кількість у сільському господарстві – 19,1%. У більшості країн переважає частка зайнятих у промисловості, головним чином, у нафтовидобувній.

У нафтовидобувних країнах Аравійського півострова спостерігається значний приплив робочої сили з інших регіонів. Серед країн, які імпортують робочу силу, слід назвати перш за все Саудівську Аравію. Некорінні жителі цієї країни становлять понад 50% ЕАН. Найбільші постачальники робочої сили в нафтовидобувні країни – Єгипет, Ємен, Йорданія. Еміграція у Ємені і Йорданії набула такого широкого розмаху, що ці країни змушені були в свою чергу імпортувати робочу силу з Індії і Пакистану [9, 370].

Більшість населення країн Перської затоки сповідує іслам, який є державною релігією у мусульманських країнах. Мусульмани в країнах субрегіону належать до двох напрямків ісламу: сунітського і шиїтського. Переважають суніти, більшість яких проживає в Ірані й Іраку. В країнах Перської затоки проживають прихильники шиїтів. У Південно-Західній Азії знаходиться важливий релігійний центр ісламу, християнства і юдаїзму – Єрусалим, а також важливі центри паломництва мусульман – Мекка, Медина, Єрусалим та ін.

2.5. Загальна характеристика господарства країн

2.5.1. Промисловість

Країни регіону мають багаті природні ресурси для створення багатогалузевої національної промисловості. В індустріалізації та використанні природних багатств найвагоміших результатів досягли Іран, Ірак, ОАЕ, Саудівська Аравія. В інших країнах рівень промислового розвитку невисокий, а промисловість спрямована переважно на переробку місцевої сільсько-господарської сировини [1, 280].

Рис. 2.. Економічна карта Південно-Західної Азії [1, 281]

Нафтова і нафтопереробна промисловість. Провідне місце за обсягами і вартістю продукції посідає видобувна промисловість, у першу чергу нафтова й газова. Країни регіону видобувають більше 1/3 світових обсягів нафти. Головними нафтодобувними країнами є Саудівська Аравія (402,8 млн. т), Іран (189 млн. т), ОАЕ (108 млн. т), Кувейт (102 млн. т), Ірак (32 млн. т). Крім того, нафту видобувають в Катарі. На експорт припадає 9/10 видобутку, що становить майже 40 % світового експорту. Нафту експортують переважно сиру (нафто-продуктів – не більше 10 %). Інтенсивно розвивається нафтопереробка в Саудівській Аравії, ОАЕ, Кувейті, Іраку, Ірані, Катарі. Це зумовлено тим, що нафтопродукти дорожчі від сирої нафти.

У Саудівській Аравії видобувають фосфорити, калійну та кухонну сіль, гіпс, мармур, сировину для скляної та цементної промисловості, будівельне каміння, пісок, глину, а також свинцево-цинкові та залізні руди.

Енергетика. Практично всю електроенергію виробляють на ТЕС, загальний обсяг – 427 млрд. кВт-год. У Ірані, Іраку побудовані ГЕС. Атомні станції будують в Ірані.

У субрегіоні виробляється 41,3% всіх первинних джерел енергії Азії і 10,2% – світових. Загальний обсяг споживання первинних джерел енергії становить 245 млн. туп, або 25% загального виробництва.

Головним енергоресурсом у Південно-Західній Азії є нафта. Її частка в структурі споживання первинних