Друге місце в енергоспоживанні субрегіону займає природний газ. У такій країні, як Катар, його частка суттєво перевищує нафту. В нафтовидобувних країнах постійно зростають обсяги споживання природного газу, який видобувають попутно з нафтою.

Роль гідроенергії та інших джерел енергії в субрегіоні незначна.

У нафтовидобувних країнах спостерігається найбільший абсолютний рівень споживання первинних джерел енергії. Такі країни, як Іран і Саудівська Аравія, споживають в рік близько 50 млн. туп, а в п'яти країнах цей показник становить понад 10 млн. туп.

У країнах Перської затоки середній показник споживання енергій на душу населення становить 4,5 туп, що більш як у два рази перевищує аналогічний показник у світі. Дуже високий відносний рівень споживання у Катарі, Кувейті і ОАЕ – 15-20 туп, що пов'язано з невеликою чисельністю населення у цих країнах [9, 373].

Обробна промисловість. До Другої світової війни в країнах Перської затоки розвивалися лише традиційні галузі обробної промисловості – текстильна і харчова. В постколоніальний період в субрегіоні отримали розвиток нові галузі обробної промисловості – хімічна і нафтохімічна, металургійна, машинобудівна і металообробна та ін.

Обробна промисловість перетворилася в найбільш динамічну галузь економіки. Проте її частка у створенні ВВП становить всього 14%, Найвищі темпи розвитку цієї галузі спостерігаються в нафтовидобувних країнах. В семи країнах вона коливається від 10 до 15%, а в решти країнах – менша 10%.

У галузевій структурі обробної промисловості нафтовидобувних країн провідна роль належить нафтопереробній і хімічній промисловості. Частка цих галузей в структурі обробної промисловості становить 42%. Для розширення експорту нафтопродуктів і продукції нафтохімічної промисловості споруджені нафтохімічні комплекси. Серед галузей хімічної промисловості важливе значення має виробництво мінеральних добрив, гумових виробів і побутових товарів.

Харчова промисловість тісно пов'язана з місцевою сировинною базою. Вона займає друге місце за вартістю валової продукції обробної промисловості, хоч темпи росту інших галузей набагато вищі. її питома вага у структурі валової продукції обробної промисловості становить 16,6%. З галузей харчової промисловості найбільший розвиток отримали: борошномельна, цукрова, олійна, консервна, тютюнова та ін. Рівень розвитку цієї галузі не забезпечує продовольчими товарами потреби країни. Значну частину продовольчих товарів країни субрегіону змушені імпортувати.

Серед галузей легкої промисловості провідне місце належить текстильній промисловості. Країни субрегіону мають власну сировинну базу для виробництва бавовняних, шерстяних тканин. Розвивається виробництво тканин зі штучного і синтетичного волокна, а також килимарська і шкіряно-взуттєва промисловість.

Машинобудування і металообробка в країнах Перської затоки має вузьку спеціалізацію. Переважають підприємства, які займаються ремонтом машин і обладнання, а також складальні заводи, що випускають автомобілі, трактори, комбайни, радіоапаратуру і електроприлади. Металообробка розвивається у всіх країнах субрегіону.

Металургійна промисловість у країнах Перської затоки розвинена ще слабо. На базі вітчизняної і привізної сировини споруджено підприємства чорної і кольорової металургії. В нафтовидобувних країнах Перської затоки на базі дешевої енергії діють підприємства по виробництву алюмінію [9, 374].

Промисловість будівельних матеріалів є однією з найбільш динамічних галузей, так як створює матеріальну базу для розвитку інших галузей. Найбільший розвиток отримали: цементна, цегляна галузі, виробництво різноманітних конструкцій із залізобетонних виробів та ін.

Мінеральні добрива (на базі фосфоритів) виробляють у Ірані. На Аравійському півострові розширює масштаби нова галузь – опріснення морської води та отримання морських мінералів.

Цементна промисловість. Нарощується швидкими темпами, представлена заводами в усіх країнах регіону.

Національні кустарні промисли і ремесла. Серед них виділяються килимарство (Іран, Ірак), видобування перлів (Катар), обробка імпортних алмазів і дорогоцінного каміння [1, 283].

Таким чином, промисловість високорозвинених країн регіону базується на видобувних галузях, а в економічно відсталих країнах домінують галузі промисловості на основі напівкустарних та дрібних підприємств.

2.5.2. Сільське господарство

Дотепер воно є важливим сектором зайнятості населення, але продуктивність його дуже низька через малоземелля і значну орендну плату за землю і воду. Зрошувальних земель багато, але іригаційні системи переважно примітивні.

Низькі темпи відтворення у сільськогосподарському виробництві зумовлені передусім незадовільним технічним і технологічним забезпеченням, переважанням доіндустріальних форм виробництва. У 70-80-ті роки XX ст. в усіх країнах регіону з метою стимулювання фермерського сільськогосподарського виробництва було проведено аграрні реформи (ліквідовано велику земельну власність, встановлено максимум володіння землею на одну особу або сім'ю). Здійснювалася політика сприяння кооперативному рухові. Але у зв'язку з непослідовністю реформи не дали очікуваної ефективності.

Рослинництво. Є провідним у сільському господарстві. Майже повсюдно спостерігаються невисокі врожаї, низька товарність. Під сільськогосподарськими культурами перебувають невеликі площі (14,5 %), a y деяких країнах оброблюваних земель надзвичайно мало (в Саудівській Аравії – 2 %). Останнім часом завдяки використанню опріснювальних приладів і гідропонного зрошення сільськогосподарських культур значних успіхів у розвитку АПК досягли Саудівська Аравія (збирає 2,5 млн. т пшениці за кількості опадів 100 мм на рік) і Кувейт (експортує ягоди і квіти).

Основа землеробства – зернові культури: пшениця (батьківщиною якої є Передня Азія), ячмінь, кукурудза, просяні. На поливних землях в Ірані, Іраку вирощують рис.

Із технічних культур багато країн культивують бавовну (переважно середньоволокнисті сорти), Іран вирощує багато тютюну. У внутрішніх гірських районах Ірану (район "Золотого півмісяця") нелегально вирощують опіумний мак [1, 284].

На Каспійському узбережжі Ірану для місцевих потреб культивують чай.

Усі країни вирощують багато овочів. Нафтодобувні країни Перської затоки (особливо Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія, Катар) застосовують для вирощування овочів гідропонні технології, що значно підвищує їх урожайність.

Майже повсюдно ростуть різноманітні плодові насадження. Ірак дає 80 % світового експорту фініків, основні їх насадження розташовані на півдні