а розлучень збільшилася до 34,8 тис. Стосовно сільської місцевості лісостепової зони, то за період з 1990 по 2000 рік коефіцієнт шлюбності з розрахунку на 1000 чоловік населення дещо зріс у Сумській і Тернопільській областях, а в Чернівецькій – від 4,9 до 6,3%, що є найвищим показником по Україні в цілому. Водночас у Вінницькій області за цей же час він знизився від 8,4 до 5,4%, Київській – відповідно від 7,1 до 4,8, Полтавській – від 5,4 до 4,3, Харківський –від 4,5 до 4,1, що нижче від загальнодержавного показника – 5,1%.
На зниження народжуваності суттєво впливає і сучасний рівень благополуччя селян, який нині у більшості випадків зводиться до елементарного виживання. Державна ж політика далека ще від того, щоб відшкодовувати сім’ї її витрати на утримання принаймні 2–3 дітей. Тому цілком природно, що на соціально-економічну кризу селянство зреагувало зниженням народжуваності.
4. Коефіцієнт життєвості селян
Старіння сільського населення, а за таких обставин об’єктивно прогресує показник смертності, знижується коефіцієнт життєвості селян, скорочується середня тривалість життя. Кількість померлих сільських жителів по Україні збільшилася від 272,6 тис. чоловік у 1990 році до 301 тис. у 2000-му, або на 10,5%, а коефіцієнт смертності (кількість померлих на 1000 селян) підвищився від 17,2 до 19 %. Останній показник в усіх областях Лісостепу, крім Чернівецької й Тернопільської, де він нижчий від загальнодержавного рівня, значно вищий. У 2000 році, зокрема, у Вінницькій області він становив 21,9%, Київській – 22,7, Полтавській – 23,5, Сумській – 25,3, Харківській – 21,2, Хмельницькій – 22,1, Черкаській – 22,6, і найвищим був у Чернівецькій області – 27,8%.
Особливо інтенсивно зростає смертність чоловіків працездатного віку. За 1990–2000 роки у цілому в сільській місцевості України вона підвищилася в 1,5 раза і в 1,4 раза перевищує смертність працездатних жінок. І хоча є обнадійливою наявна тенденція щодо зниження дитячої смертності у всіх областях Лісостепу (табл. 1.87) досить високою залишається смертність новонароджених та немовлят до одного року. Так, смертність дітей віком до одного року в 2000 році з розрахунку на 1000 народжених у сільській місцевості більшості областей лісостепової зони була вищою, ніж у її міських поселеннях. Наприклад, у Київській області на 1000 народжених у міських поселеннях вісім випадків смертності немовлят віком до одного року, а в сільській – 10,4; у Полтавській – відповідно 7,3 і 8,9; Сумській – 11,5 і 16,2; Тернопільській – 10,9 і 13,2; Харківській – 11,1 і 12,0; Хмельницькій – 11,7 і 12,2; Черкаській – 9,9 і 11,3. І лише у Вінницькій та Чернівецькій областях випадків смертності дітей віком до одного року в міських поселеннях було більше, ніж у сільських, і становило відповідно 10,7 і 9,2 та 12,5 і 9,8.
1.87. Динаміка коефіцієнтів дитячої смертності у сільській місцевості областей лісостепової зони
За останні десять років (1991–2001) в усіх областях Лісостепу відчутно збільшилася питома вага сільських населених пунктів, у яких кількість померлих переважає кількість народжених. Так, у Вінницькій області вона підвищилася на 17% і становила 95%; у Київській цей показник зріс на 18% і досяг 96,8%, що є найвищим в Україні. У Хмельницькій, Полтавській, Сумській областях питома вага таких населених пунктів збільшилася на 20–22 % і в 2001 році становила відповідно 99,6; 94,4; 93,9 %, що також значно більше від загальнодержавного рівня – 88,4%. Досить швидкими темпами за останні десять років зростала питома вага таких населених пунктів у сільській місцевості Харківської (на 28%), Тернопільської (на 26%), Чернівецької (на 24%) і в 2001 році становила відповідно 92,6; 91,4; 60,1 %. Щоправда, питома вага таких населених пунктів у Чернівецькій області є найменшою не лише серед областей лісостепової зони, але й у цілому по Україні, за винятком Закарпатської області. У той же час Черкаська область хоча й має найнижчий показник зростання питомої ваги сільських населених пунктів, у яких кількість померлих перевищує кількість народжених (14%), водночас їхня питома вага в 2001 році становила 96,4%, що є одним із найвищих показників не тільки своєї природноекономічної зони, але й України у цілому.
Зростання рівня смертності із зниженням народжуваності зумовило природне скорочення сільського населення в усіх областях Лісостепу (табл. 1.88). Аналізуючи співвідношення кількості народжених і померлих, можна зробити висновок, що з розрахунку на 1000 сільських жителів природний приріст найінтенсивніше скорочується в Сумській, Полтавській, Київській, Черкаській та Харківській областях. До того ж цей негативний процес як у перелічених областях, так і у Вінницькій, Хмельницькій значно перевищує показник в цілому по Україні.
1.88.Природний рух сільського населення в областях Лісостепу станом на 2000р.
5. Структура поширення захворюваності сільського населення
Серед факторів, які загострюють демографічну кризу, слід виділити й негативні якісні характеристики здоров’я селян. Лише за останні п’ять років кількість хворих із розрахунку на 100 тис. населення збільшилася майже за всіма класами хвороб. Так, захворюваність на інфекційні паразитарні хвороби зросла на 17,2%, хвороби ендокринної системи, порушення обміну речовин та імунітету – 22,3, сечостатевої системи – на 30,4%, крові й кровотворних органів – майже у 1,5 раза, природжених аномалій стало більше на 24,2%. Основними причинами зростання захворюваності як зазначеними, так і іншими класами хвороб є: незадовільний екологічний стан навколишнього природного середовища, спричинений не лише Чорнобильською катастрофою, але й іншими чинниками забруднення земельних і водних ресурсів, повітряного басейну; різке погіршення умов життя сільського населення