Поширення захворювань багатьох класів хвороб у чоловічого і жіночого населення спостерігається майже на одному рівні. Водночас окремий клас хвороб більше поширений у чоловіків або жінок. Так, серед жінок нетоксичний вузловий зоб зустрічався в 7,9 раза частіше ніж у чоловіків; цукровий діабет – 1,7 раза; жовчнокам’яна хвороба – 2,5 раза; інфекційне ураження нирок – в 1,8 раза. В той же час у чоловіків більше виявляли такі захворювання, як інфаркт міокарда (в 2,2 раза); виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки (у два рази); цироз печінки (у 2,2 раза); хронічний гепатит (в 1,6 раза) тощо.

Особливо небезпечними стали хвороби, значною мірою спричинені низьким рівнем матеріального благополуччя сільського населення. Йдеться про туберкульоз, венеричні хвороби, ВІЛ-інфекцію. Так, за останні п’ять років захворюваність громадян на туберкульоз, у яких цей діагноз встановлено вперше, зросла на 39,1%, туберкульоз органів дихання – 42%. На 100 тис. сільського населення України припадає 235 хворих на всі форми активного туберкульозу. В Хмельницькій і Київській областях таких хворих припадає понад 268 осіб, Тернопільській – 265. Зростає контингент з усіма формами активного туберкульозу серед дітей віком до 14 років. Проте необхідно зазначити, що ефективним лікуванням хворих на деструктивний туберкульоз вдається у більшості з них досягти припинення бактеріовиділення. Зокрема, в Чернігівській області такий стан був забезпечений у 92,3% хворих, Сумській – 91,3, Тернопільській – 90,8, Хмельницькій – 88,9%.

Серед селян повільно знижується захворюваність на психічні розлади, зростає кількість хворих на окремі інфекційні хвороби, такі як грип і гострі інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусний гепатит. Не поліпшується ситуація з серцево-судинними захворюваннями, злоякісними новоутвореннями тощо. Все це не може не впливати на демографічні процеси у сільській місцевості.

6. Міграційні процеси на селі

На кількісний та якісний стан селянства певною мірою впливає і його механічний рух різної величини та напрямів. Із 60-х і до середини 90-х років саме він на 80% спричиняв зменшення чисельності сільського населення. Відтік відбувався не лише у напрямі поселення в міських населених пунктах України, але й масового від’їзду за межі України – у різні регіони колишнього СРСР. Внаслідок такого міграційного руху погіршувалася статево-вікова структура сільського населення, оскільки серед тих, хто залишав село, були переважно молоді люди віком 15–17 років та особи працездатного віку.

Із проголошенням Україною незалежності міграційний рух відчутно сповільнився, змінилися структура і напрям міграційних потоків, набув певної своєрідності його вплив на демографічні процеси. Так, міграція у сільській місцевості лісостепової зони за всіма наявними потоками станом на 2000 рік сприяла здебільшого не зменшенню, а зростанню сільського населення. Особливо це спостерігалося в Черкаській, Харківській, Полтавській, Тернопільській і Вінницькій областях. Незначне мінусове сальдо мали лише Київська, Хмельницька та Чернівецька області. Суттєво змінилися види міграцій та їхня питома вага. Якщо до незалежності України домінувала, як правило, міжрегіональна міграція, що охоплювала всю територію колишнього Радянського Союзу, то нині на перше місце виходить внутрішньорегіональна міграція, яка в 1990–2000 роках у загальному міграційному русі селян становила в цілому по Україні 51,2–61,7 %. З’явився новий, невідомий і неможливий за радянських часів вид міграції – міждержавний. Але в кожної з областей Лісостепу співвідношення різних видів міграційних потоків має хоч і незначні, але все ж свої особливості.

Так, у Вінницькій області всі види міграційних потоків лише сприяли збільшенню чисельності сільського населення. Та все ж питома вага в цьому процесі внутрішньорегіональної міграції становила майже 74%, а міждержавної близько 20%, що свідчить про привабливість регіону.

Київська область досить суперечлива, і це цілком зрозуміло. З одного боку, вона є регіоном, де розташована відома на весь світ Чорнобильська тридцятикілометрова зона відчуження, а з другого – це столична область. Тому приріст, який забезпечили внутрішньорегіональна (94%) і міждержавна (6%) міграції, був нижчим від кількості вибулих у процесі міжрегіональної міграції. Наслідки Чорнобильської катастрофи, страх за майбутнє виявилися сильнішими від принад столичної області.

У Полтавській області як, і у Вінницькій, усі різновиди міграційних потоків у сільській місцевості сприяли тільки зростанню чисельності селян. Але питома вага наявних міграційних потоків у цьому сприятливому для села процесі дещо інша, ніж у Вінницькій області. Хоча і збереглася провідна роль внутрішньорегіональної міграції, але вона є не такою переважаючою, як у Вінницькій області, й становила 57%, а 40% приросту сільських жителів області, таким чином, забезпечила міжрегіональна міграція. Тож полтавська земля не втратила своєї привабливості й здатна в перспективі за сприятливих умов та активізації її жителів подолати всілякі кризові явища, зокрема й демографічні.

У Сумській області міграційний рух у сільській місцевості в цілому забезпечив хоч і незначний, але приріст сільського населення. Це відбулося за рахунок внутрішньорегіональної міграції, яка на 1000 жителів становила найбільший приріст (за даними 2000 р.) у державі – 3,4 особи. Водночас міжрегіональна міграція сприяла вже зменшенню чисельності сільських жителів, тобто кількість вибулих таким чином була більшою, ніж прибулих, а з розрахунку на 1000 жителів приріст становив 0,8 особи. В області спостерігався активний процес виїзду сільських жителів за кордон. При цьому кількість вибулих із сільської місцевості у співвідношенні з прибулими тут найбільша серед областей лісостепової зони. А з розрахунку на 1000 сільських жителів приріст сягав 1,3 особи, що є одним із найвищих в Україні.

Сільське населення Тернопільської