Шрі-Ланка виступає на світовому ринку насамперед як експортер чаю, небагато поступаючись Індії. Чайні плантації знаходяться в гірських місцевостях. У 1970-х роках збір чаю у країні трохи скоротилився через три причини: через повільну заміну починаючи з 1960-х років старих посадок новими, через незадовільне управління чайними плантаціями після їхньої націоналізації в 1975 і через недостачу робочих рук після репатріації індійських тамілів. У 1990-х роках уряд продав багато чайних плантацій у приватні руки.

Друга по важливості експортна культура Шрі-Ланки - гевея, в основному культивується на низьких західних схилах Центрального гірського масиву. У 1996 виробництво каучуку склало 112 тис. т.

Площа, зайнята під кокосову пальму, приблизно вдвічі перевищує площі під чайним кущем і гевеєю разом узяті. Ця культура тяжіє до західних і південних низин. Продукти кокосової пальми більш ніж на 3/4 споживаються в самій країні, у 1996 на їхню частку приходилося 11% вартості сільськогосподарського експорту. Обсяг продукції рідко коливається залежно від погодних умов, кількості внесених мінеральних добрив і ринкових цін.

Економічне становище Шрі-Ланки багато в чому залежить від виробництва рису. Ще в 1930-х роках з ініціативи Дона Стефена Сенанаяке влада прийняла програму колонізації нових земель на базі відновлення древніх зрошувальних споруд і планового будівництва землеробських поселень. Ці зусилля активізувалися після 1948, коли країна здобула незалежність, а Сенанаяке став прем'єр-міністром. Майже в той же час була ліквідована малярія, що сильно стримувала процес освоєння низин сухої зони.

Із середини 1960-x років завдяки застосуванню мінеральних добрив і пестицидів і селекції врожайність рису помітно зросла. Ці зрушення в сполученні з підвищенням після 1976 цін на зерно, закуповуване державою в селян, привели до того, що країна, яка колись імпортувала 2/3 необхідного їй рису, виявилася здатною до самозабезпечення. Річний збір збільшився майже в шість разів - з 450 тис. т на початку 1950-х років до 2,8 млн. т у 1995. Однак у 1996 через сильну посуху врожай рису упав до 2,1 млн. т. Рис вирощується переважно в дрібних господарствах розміром до 2 га і займає в країні третину всіх оброблюваних площ.

Інші галузі первинного сектора економіки

Рибальство ведеться як у внутрішніх водоймах, так і в прибережній морській зоні. Продукція призначається для задоволення потреб самої країни. Починалися спроби модернізувати галузь і збільшити розмір здобичі, щоб домогтися поліпшення білкового харчування населення; одночасно передбачалося створення нових робочих місць для населення, що мешкає на узбережжя.

У Шрі-Ланці ще збереглися великі ліси. Деревина використовується насамперед на паливо. Однак у 1970-х роках вирубка лісів набула загрозливих масштабів. У 1975 вони займали приблизно 28% території країни, у 1992 - 20%. Щоб задовольнити нестатки селян у паливі, на площі, що займає 1/3 усієї лісопокритої території, був налагоджений випал деревного вугілля, причому відбудовні роботи здійснюються на всіх лісосіках. Політична нестабільність у Шрі-Ланці в 1980-1990-х роках дуже негативно відбилася на стані лісового господарства.

У Шрі-Ланці ведеться видобуток дорогоцінних каменів і графіту, переважно на експорт. На півострові Джафна й уздовж північно-західного узбережжя розробляються поклади вапняку, що слугують сировинною базою для виробництва цементу. Однак значну частину цементу доводиться ввозити з-за кордону.

Транспорт

Шрі-Ланка має густу дорожну мережу, особливо у вологій зоні і Центральному масиві. Загальна довжина доріг, придатних для руху автотранспорту, складає 40,7 тис. км, з них близькок 3/4 мають тверде покриття. Через недстачу коштів у 1990-х роках масштаби ремонтних і будівельних дорожніх робіт довелося обмежити. Довжина мережі залізниць 1982 км, але багато які з них на північному сході не діють із середини 1980-х років. Головний порт Коломбо, що має штучну гавань, обслуговує велику частину міжнародних морських перевезень. Біля столиці, у Катунаяці, знаходиться міжнародний аеропорт.

Енергетика

Шрі-Ланка задовольняє свої енергетичні потреби на 2/3 за рахунок дров, використовуваних насамперед у побутових цілях. Встановлені потужності електростанцій - близькок 1,4 млн. квт (1996). Розвита в основному гідроенергетика, тому виробництво енергії сильно залежить від сезонних коливань опадів і річкового стоку. Частина електроенергії виробляється на базі імпортної нафти, що значною мірою переробляється в самій Шрі-Ланці.

Промисловість

У Шрі-Ланці під час одержання незалежності були розвинуті традиційні кустарні промисли, тут були підприємства по переробці місцевої сільськогосподарської продукції і машинобудівні заводи, що переважно обслуговували галузі експортного призначення. З 1948 темпи індустріалізації зросли. Більшість великих заводів передані державним промисловим корпораціям. Функціонують державні підприємство з виробництва, наприклад, цементу, паперу, фанери і керамічних виробів для задоволення потеб внутрішнього ринку. Приватні фірми, що знаходяться під захистом імпортних квот і митних бар'єрів, випускають багато товарів споживчого попиту.

З 1977 промислова політика Шрі-Ланки схилилася убік лібералізації. Митні тарифи істотно знижені, квоти на ввезення продукції з-за кордону стали менш жорсткими чи скасовані, заохочується приток іноземних інвестицій. На півночі від Коломбо створено спеціальну економічну зону для залучення іноземного капіталуо. Іноземні компанії, що діють на цій території, не стиснуті обмеженнями щодо квот, митних виплат, їм надані податкові пільги. Спочатку в цій зоні підприємства орієнтувалися на випуск текстильних виробів і одягу, але надалі було налагоджене виробництво більш складних видів продукції, як, наприклад, комплектуючих для продукції електронної промисловості. Сьогодні понад 90% продукції дає приватний сектор.

Будівельна індустрія характеризується високими темпами розвитку. Особливо великі обсяги робіт були виконані при спорудженні гідротехнічних об'єктів у басейні р.Махавелі,