Реферат

на тему

Сан – Марино. Комплексна географічна характеристика.

Зміст

Загальні відомості про країну.

Історія Сан – Марино.

Географічне положення Сан – Марино.

Характеристика економічного розвитку:промисловості, сільського господарства та сфери послуг.

Участь у світовому господарстві та міжнародні відносини.

Література.

Сан-Марино

Сан-Марино
Repubblica di San Marino

Національний девіз:"Libertas"(Воля)

Сан-Марино

Паоло Болліні і Маріно Рікарді
 

Всього
 % води | (190 у світі)
61 кмІ
незначний %

(2000p.) | 27,336 (189 у світі)

448 кмІ

Утворення
 - Дата
|

Всього
На один. | (2001 прибл.)
$940 млн.
$34,600

(€)

+1,(+2 влітку)

"Inno Nazionale"
(муз.без слів)

.SM

378

Республіка Сан-Марино, країна в центрі Італії; площа 61 кв. км; столиця Сан-Марино; знаходиться на схилі гори Титана; глава держави й уряду: два капітан-регенти, що обираються на період 6 місяців; політична система пряма демократія; експорт: вино, кераміка, фарби, хімікати, будівельний камінь; населення 23 тис. (1990); мова італійська; недавня історія: незалежність визнана під протекторатом Італії в 1862; країна керувалася лівими лівоцентристськими коаліціями в 1947-8б; комуністична і християнсько-демократична коаліція сформована в 1986.

Мапа країни.

Третя найменша країна в , після та . Розташована у середині , має приблизні географічні координати 43 46 N, 12 25 E. Горбистий терен. Клімат середземноморський, помірний-холоднуватий взимку, теплий влітку. Виходу до моря немає.

Історія Сан - Марино

Історія Сан-Марино бере свій початок з 4 ст. до н.е., коли Святий Марино із групою християн сховався в цій місцевості, щоб уникнути переслідувань. До 12 століття Сан-Марино стало комуною, яка управлялась консулами у відповідності з їх постановами. В 15 столітті республікою правила Велика Рада, що складалася з 60 чоловіе з Аренго. В 16 столітті Сан-Марино відбивалося від нападів сусідів і навіть пережило період окупації військами Цезаре Борджіа. В цей час країна переживала своє найвище піднесення як держава. В 18 столітті правлення олігархів та спроби приєднання до Папської області призвели до поступового зниження впливу і значення республіки в Італії. Коли Наполеон вірвався в Італію, він з повагою віднісся до суверенітету найстародавнішої республіки Європи і навіть запропонував розширити її територію. Він направив на гору Титано свого посла, доручивши йому висловити сан-маринцям своє дружнє ставлення. Таке високе визнання традицій свободи і незалежності раніше наколи не було адресоване республіці Сан-Марино. Теплі відносини з Францією збереглися і в подальшому 1805 році.

Бонапарт зустрів зі всіма почестями Антоніо Онофрі, посла республіки, який приїхав до Мілану, щоб розширити Торговий договір, вже заключений між Сан-Марино та Цизальпінською республікою. Після Наполеона Бонапарта незалежність Сан-Марино була визнана і підтверджена учасниками Віденського конгресу 1815 року, що внесли його назву з відповідними суверенними характеристиками в число європейських держав.

Республіка Сан-Марино не залишилась в стороні від боротьби за національну єдність Італії і давала тимчасовий притулок і захист патріотам і біженцям, що стукали їй в двері. Багото відомих діячів знайшли тут схованок, чекаючи відновлення боротьби. Особливо гордяться сан-маринці однією видатною подією, коли після падіння Римської республіки, Гарібальді, не здавшись ворогу, зупинився зі своїми волонтерами біля кордонів республіки.

Переслідуваний австрійцями, він увійшов у Сан-Марино, і звернувся з проханням про притулок для себе і своїх 2000 солдат. Солдати отримали притулок, а поранені – медичну допомогу. Уряд Рспубліки попросив в обмін на це відгородити країну від нещастя і розрухів війни. Генерал Гарібальді погодився, і звернувся до своїх військ про розпуск першого Римського легіону. Це сталося 31 липня 1849 року, коли легендарний герой склав зброю.

В ту ж саму ніч, в той час, як австро-папські війська оточували республіку, Гарібальді з товаришами вибрався з Сан-Марино.

Папські власті були незадоволені тим, що Гарібальді була здійснена допомога і прагнув відімстити. Серйозною небезпекою для республіки став 1854 рік, коли ці власті запропонували герцогу Тоскани захватити Сан-Марино воєнним шляхом. Втручання Франції, яка направили до Сан-Марино свого посла з пропозицією захисту від Наполеона, дозволило запобігти небезпеці.

Санмаринські добровольці взяли участь у всіх битвах Італії за незалежність, включаючи війну 1915-1918 рр., і на фронтах діяв воєнно-польовий госпіталь з санмаринським персоналом.

У спалахнувшій другій світовій війні Республіка скурпулезно дотримувалась традиційного нейтралітету, а нещасним італійським братам було запроповано притулок на території країни, більше ста тисяч біженців знайшли його тут, хоча їх кількість на той час становила у вісім разів більше самого населення Сан-Марино. В 1944 році Сан-Марино тимчасово було окуповано німецькими військами

Договір про дружбу з Італією, підписаний в 1862 році, відновлювався у 1897, 1939, 1953 та 1971 роках. Зараз Сан-Марино перебуває в економічному союзі з Італією, який передбачає спільні валютні та митні кордони. Республіка користується дотацією італійського уряду. З 1988 є членом Ради Європи, з 1992 – членом ООН.

Сан-Марино, одна з найменших держав світу, також носить титул найстарішої республіки світу. За свідченням стародавніх джерел, Сан Марино було засновано в 301 році християнським каменяром Маринусом, який прийшов на цю землю, шукаючі притулку від антихристиянського римського імператора Діоклетіана. Маринус заховався на горі Титано(701 м), заснував там маленьку християнську общину. Тодішня власниця землі, Фeлiциссiмa, заповідала общині цю землю на горі після своєї смерті.

Земля спочатку мала назву «Земля Сан(святого) Марино» Перейменована пізніше в Республіку Сан-Марино й носить цю назву і досі. Через своє недоступне розташування та успадковану бідність Сан-Марино змогла зберегти свою фактичну незалежність.

Первісний уряд країни був складений із самоврядної ради, відомої як «Aрeнгo», до складу якої входив глава кожної сім’ї. В році було засновано посаду Капітанів Регентів(Capitani Reggenti) -