Перші державні писані закони датуються роком. Папський престол підтвердив давню незалежність Сан Марино у році.

До року складалася тількі з гори Титано. У цей час вона приєдналася до союзу проти Сiгiзмoндo Maлaтeстa, володаря Риміні. Після перемоги над Maлaтeстою Папа Римський Пiус II надав Сан Марино містечка Фіорентіно(Fiorentino), Монтегіардіно(Montegiardino) та Серравалле(Serravalle). Містечко Фаетано(Faetano) приєдналося до республіки в тій же рік на своїх умовах. З того часу територія Сан Марино не змінювалася.

Сан Марино була окупована іноземними військами двічі за свою історію, обидва рази на нетривалий час. У році Цезаре Борджія (Cesare Borgia) окупував Сан Марино на декілька місяців. У році Кардинал Aльбертоні захопив республіку без санкції Папи Клемента XII. Однак після одержання таємного листа від санмаринців Папа підтвердив незалежність республіки.

Сан Марино прийняла свою офіційну конституцію року.

У була окупована військами . Наполеон не тільки не захоплює Сан Марино, а ще й пропонує приєднання навколишніх земель для утворення виходу республіки до моря. Сан Марино відхиляє таку пропозицію, відповідаючи, що бідній країні краще вдається підтримання незалежності. Після поразки Наполеона незалежність республіки визнається і Віденським Конгресом у році.

У Сан Марино дає притулок від ворогів прихильникові з’єднання Італії генералові Джузеппе Гарібальді, який обіцяє не руйнувати незалежність республіки. Після об’єднання Італії року уряди Італії та Сан Марино підписують угоду про незалежність Сан-Марино та співдружність двох держав. Республіка продовжує друкувати свої поштові марки, карбувати монети, тощо.

За часів першої та другої світових воєн санмаринські волонтери воювали на боці Італії. Попри оголошений нейтралітет Сан Марино було піддано бомбардуванню в перебігу ІІ-ї світової війни військами союзників антигітлерівської коаліції.

У році через країну пройшли відступаючі війська коаліції, а потім за ними наступаючі війська союзників, які залишалися там лише протягом кількох тижнів.

З по року республікою керувала спілка комуністів з соціалістами. У 1957 році до влади прийшла Християнська Демократична Партія. У правління знову перейшло до комуністів, які у об’єдналися з християнськими демократами для спільного правління країною. У спілку було переобрано. Комуністична партія змінила свою назву у році на Демократичну прогресивну партію та керувала країною в союзі з Християнськими Демократами. У році християнські демократи, об’єднавшись із соціалістами, управляли країною до року.

У 2000 році, коли соціалісти відійшли від державного управління, нова багатопартійна коаліція на чолі з християнськими демократами стала у керма держави.

У 1960 році жінки Сан-Марино одержали право голосу на виборах та у 1973 одержали право входу до державних установ.

З 1988 року Сан Марино є членом Ради Європи. Повним членом країна стала у 1992 році.

Географічне положення Сан-Марино.

Сан-Марино – держава в Європі, яка знаходиться на Апенінському півострові, та є анклавом на території Італії. Це одна з наймешних держав світу, яка в розмірах поступається лише Ватикану і Монако.Територія Сан-Марино гориста, саме тут місце Тосканських Апенін. Столиця держави – Сан-Марино.Найвища точка країни – височина Титано (749 м). Клімат Сан-Марино субтропічний середземноморський. В рік тут буває 800-900мм опадів. Переважно на території республіки дубові ліси, хащі макі. Загальна площа країни – 60,6 кв. км., що є повністю сушею, тобто країна не мітить ні рік, ні озер.

Сан-Марино – це адміністративно-територіальна одиниця, республіка в складі 9 муніципалітетів. Главами державами є два регент-капітани, що вибираються Великою і Загальною Радами на 6-місячний термін.

Населення Сан-Марино складає 26 937 мешканців (2000 рік). Густота - 377 мешканців на кв.км. Середньорічний приріст населення – 0,22%. Етнічний склад населення Сан-Марино складається з сан-маринців та італійців. Сан-маринці складають близько 80% всього населення, решта – люди італійської національності. Більшість населення – це негромадяни, переважно італійці. Більше, ніж 20 тисяч сан-маринців проживає за кордоном. З них основна частина – в Італії, проте немалий процент складають громадяни в таких державах як США, Франція, Аргентина. Майже всі громадяни Сан-Марино – католики. Найбільш розповсюджения діалект визначається як кельтсько-гальський, близький до ломбардського і романського діалектів.

Переважна кількість населення республіки Сан-Марино проживає у містах (91%). Головною причиною цього є великі урбанізації, спочатку 1980, а потім 1998 років.

Державною мовою країни є італійська. Грошова одиниця – італійська ліра.

Характеристика економічного розвитку: промисловості, сільського господарства та сфери послуг.

Tуризм приносить країні пoнад 50% . Більш ніж 3 млн. туристів відвідало республіку у році. Головними видами промисловості є банківська справа, виробництво одягу, eлектронiки, кераміки, винне виробництво. Основними сільськогосподарськими товарами республіки залишаються вино та сир. Іншими сільськогосподарськими товарами є виноград, пшениця, маїс (дика кукурудза), оливки, худоба, коні, м’ясо, шкіра. Головним натуральним ресурсом є будівельний камінь.

Рівень життя Сан-Марино приблизно відповідає рівневі життя в найбагатших регіонах . На 2002 рік ВПП дорівнював 935 млн., що становить 24,054 євро на душу населення. Сан-Марино має найнижчий рівень безробіття в та зовсім немає зовнішнього національного боргу.

На території Сан-Марино нема ніяких родовищ мінеральних ресурсів. Раніше тут велись розробки каменю для будівництва, але і вони припинилися. Саме тому економіка країни основується тільки на невеликому підприємництві громадян. Національне господарство республіки побудоване на туризмі, ремеслах, торгівлі та сільському господарстві. Випускаються буд. матеріали, фарби і лаки, папір, вироби з металу, текстиль, одяг, меблі, каучук, шкіра, взуття, кераміка, фарфор, продовольчі товари та косметика.

Туризм – найбільш перспективна галузь економіки Сан-Марино. Поруч із приватним туристичним сектором розвивається і корпоративний, який базується на розвитку сучасних засобів обслуговування туристів. Щороку країну відвідує близько 3 млн. туристів, тому прибуток очевидно