КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Розселення населення

ПЛАН

1. Розміщення населення

2. Форми розселення людей

2.1. Сучасна мережа міських поселень

2.2. Сільське розселення

3. Системи розселення

1. Розміщення населення

Населення розміщене на території України нерівномірно. Його середня щільність – 80 осіб/км2. Це набагато менший показник від країн Західної Європи (110-380 осіб/км2), але більший від країн Східної та Центрально-Східної Європи (40-70 осіб/км2), він наближений до рівня балканських держав (Греції, Болгарії). Про розподіл населення по території України свідчать показники щільності всього та сільського населення (табл. 17).

Ці показники дозволяють виділити регіони із найвищою, середньою і найнижчою щільністю населення. Вищі від пересічноукраїнських ці показники у високоіндустріальних областях Придніпров’я, Прикарпаття та Київській області. Близькі показники щільності населення до середньоукраїнських у областях лісостепової зони, це – основна смуга розселення в Україні, яка має найкращі умови для життя і діяльності людей (помірно-континентальний клімат, родючі (переважно чорноземні) грунти, густу річкову мережу та ін.). Найрідше заселені північні та південні регіони України. Північна частина України – це край боліт та лісів, в окремих регіонах щільність населення знижується до 15 осіб/км2. Південні області України мають дещо гірші умови для життя та діяльності людей, ніж середня частина: посушливий клімат, дефіцит води. Вони ще й до того пізніше заселені від решти регіонів (XVII-XIII ст.), це все відбилося на показниках людності.

Розподіл населення по областях України дозволяє стверджувати, що ці регіони мають значні відхилення показників. Це зумовлено різними величинами території, щільністю населення. Понад 1/4 населення України проживає на території трьох областей – Донецької, Дніпропетровської та Київської – великих за територією і найрозвиненіших у соціально-економічному відношенні. Вищу від пересічноукраїнської (4%) частку населення мають тільки 8 регіонів (див. табл. 17). Найменша кількість населення проживає у північних та західних областях, що є наслідком невеликих розмірів їх території та не дуже високими показниками щільності населення.

Існують значні відмінності у розселенні сільського населення. Найбільша його щільність склалась у лісостепових областях, передусім подільських та західних. Це зумовлено сприятливими умовами для життя та землеробства у цих регіонах, смуга лісостепу історично є зоною давньої землеробської культури. На північ та південь від неї показники щільності сільського населення значно нижчі, а найнижчі вони у високоурбанізованих регіонах – Донецькому та Придніпровському, передусім у Луганській області.

Внаслідок депопуляції сільського населення показники його щільності дедалі меншають, причому значно швидшими темпами, ніж всього населення. Особливо це характерно для традиційно “сільських” регіонів – Полісся, Поділля, західних, північно-східних та центральних областей України.

Значно вищими є показники щільності міського населення (їх розраховують не на всю площу регіону, а тільки на площу міських поселень). Вони залежать від багатьох факторів, передусім величини території поселення і особливостей його забудови. Найвищі вони у Одеській, Миколаївській, Херсонській областях (3500-3700 осіб/км2), Вінницькій, Львівській, Харківській областях та м.Києві (3000-3500 осіб/км2). Якщо ж рахувати щільність міського населення, як частку від його чисельності і площі регіону (аналогічно до показника щільності сільського населення), то показники змінюватимуться від 172 осіб/км2 (Донецька обл.) до 23 осіб/км2 (Чернігівська обл.), досягаючи в середньому в Україні 56.7 осіб/км2. Звичайно, що найвищими ці показники є у регіонах з високим рівнем урбанізації, а найнижчими – т.зв. сільських регіонах.

2. Форми розселення людей

Місцями проживання і діяльності людей є населені пункти. В сучасній географічній науці виділяють два їх типи – міські і сільські поселення. При їх виділенні враховуються кількість населення, структура його зайнятості у галузях господарства, історико-географічні умови формування.

Містом у найзагальнішому розумінні вважається населений пункт, жителі якого зайняті переважно у несільськогосподарських галузях виробництва. Однак, як підкреслює Г.М.Лаппо, містом населений пункт стає тоді, коли він досягне певного рівня складності своєї функціональної структури1. Поселення лише у тому випадку можна вважати містом, коли воно здійснює регулювання будь-яких функцій спілкування в межах певної території. Як регулювальний центр системи спілкування місто стає вузлом зосередження найважливіших видів діяльності людей – адміністративних, економічних соціальних, інформаційних. Міста, як відзначає Д.Александер, не виникають самі собою, їх створюють навколишні сільські території для виконання функцій вузлових пунктів2. Визначну роль міст щодо навколишніх територій підкреслював М.М.Баранський: “міста плюс транспортна мережа, це кістяк, на якому все інше тривається, це кістяк, який формує територію, надає їй певної конфігурації3.

Критерії, за якими виділяють міста, постійно змінюються і тому важко порівняти кількість міських поселень і населення, що проживає у них, у динаміці.

Перші міста в Україні виникли ще 2.5 тис. тому. Це були поселення, засновані грецькими колоністами, на місці яких знаходяться теперішні Севастополь (кол. Херсонес), Керч (кол.Пантікапей), Феодосія (кол. Теодосія), Ялта (кол.Яліта), Білгород-Дністровський (кол.Тіра), Євпаторія (кол.Керкінітіда), а також зниклі міста Ольвія, Німфей, Тірітака. В них велася жвава торгівля, розвивалися ремесла (ювелірство, гончарство, каменярство, ткацтво та ін.), рибальство і виноробство. Вони були центрами культури (храми, бібліотеки, театри). Занепад цих міст стався у 3-4 ст., до остаточної загибелі їх призвела навала гуннів. Окремі з античних міст відродилися і пізніше відіграли значну роль у розвитку південної частини нашої країни.

Про зародження міст вже засвідчують антські городища (6 ст.), які були осередками племінної організації. Більшість з них мали значне розташування, до них напливало населення, яке займалося торгівлею і ремеслами.