У XVII-XIX ст. міста виникають як пограничні фортеці для забезпечення південних кордонів Російської імперії – Єлизаветград (теп. Кіровоград), Олександрія, Павлоград, Херсон, Миколаїв, Одеса, Севастополь та ін., або як промислові центри – Чугуїв, Харків, Луганськ, Донецьк, Алчевськ, Юзівка (Донецьк), Дебальцеве, Стрий, Борислав, Дрогобич, Катеринослав (Дніпропетровськ), Кам’янське (Дніпродзер-жинськ) та ін. Ліквідація кріпосного права, розвиток транспорту та гірничобудівної промисловості сприяли швидкому зростанню людності міст та їх кількості. Вже на кінець ХІХ ст., у центральній і східній (підросійській) частині було 118 міст, у яких проживало понад 3 млн.жителів.
На початку ХХ ст. в мережі міст України чітко виділились великі міста Одеса (404 тис.осіб), Київ (248 тис.осіб), Львів (206 тис.осіб), Харків (174 тис.осіб), Катеринослав (120 тис.осіб), та середні міста – Миколаїв, Єлизаветград, Кременчук, Бердичів, Полтава, Житомир, Херсон. У цих містах проживала майже половина міського населення України. На цей час існувало багато невеликих міст і містечок, які вже традиційно склалися як міські поселення, та нових, що виникали навколо промислових підприємств. У 1925 р. у Радянській Україні назву “містечко” було ліквідовано, а населені пункти, які її мали, стали селищами міського типу (смт). Уже в 1926 р. було впорядковано перелік міських поселень, вони були представлені 91 містом і 328 селищами міського типу (місто нараховувало понад 10 тис.жит., а смт понад 2 тис.жит.). У 1956-1965 рр. в Україні ще існували т.з. “робітничі селища” (з людністю понад 500 осіб, більшість із них – робітники і службовці), населення яких відносилося до групи міських жителів.
Активний розвиток міст спостерігався впродовж всього ХХ ст. Збільшилась значно їх кількість та чисельність населення. Найбільше нових міст виникло у міжвоєнні роки та відразу після Другої світової війни. Це було зумовлено як масштабною індустріалізацією країни, так і впровадженням нової схеми адміністративно-територіального устрою. З цим пов’язане також надання статусу селище міського типу великим селам. Найбільше міст виникає у цей час у Придніпровському та Донецькому регіонах, серед наймолодших – Зеленодольськ, Верхньодніпровськ, Апостольське, Вишневе, Світловодськ, Сєверодонецьк, Теплодар, Червонозаводське, Славутич, Прип’ять, Бурштин, Енергодар та ін. У ХХ ст. статус міста набули 350 населених пунктів, з них два міста – Чорнобиль і Прип’ять цей статус втратили внаслідок відселення з них мешканців після аварії на Чорнобильській АЕС.
Сучасні міста відрізняються від сільських поселень передусім й людністю, в Україні до міст відносять всі поселення, що мають понад 10 тис.осіб. Крім них, до категорії міст належать і менші за людністю поселення, які історично склалися як міста. При цьому враховуються як заняття населення, так і спосіб їх життя. Ознаками міського способу життя є вищий благоустрій поселень (наявність централізованого водо- і теплопостачання, впорядкованих вулиць, зон відпочинку та ін.), особливе (міське) управління, вищий рівень забезпеченості населення об’єктами соціальної інфраструктури, наявність міського житлового фонду, багатоповерховість забудови та ін.
Міста займають певну територію, яка забудована різними за призначенням спорудами. Територія цих поселень використовується по-різному, залежно від цього в межах міста можна виділити окремі функціональні зони. В проектах планування і забудови міст виділяються такі зони: сельбищна (житлові райони), промислова (промислові підприємства і об’єкти, які з ними пов’язані), транспортна (пасажирські та вантажні станції, парки міського транспорту, депо, шляхи та ін.), рекреаційна (парки, лісопарки, пляжі та ін.), інші території (резервні площі, територія підсобних підприємств та ін.). Ці зони формуються на основі загальних принципів містобудування, найкраще вони виділяються у великих містах. У малих містах їх перелік може бути неповним, нерідко в межах сельбищної території житлові масиви чергуються з промисловими і складськими підприємствами, зеленими насадженнями.
Крім міст, до міських поселень в Україні відносяться ще й селища міського типу (смт). До них, згідно з “Положенням про порядок вирішення питань адміністративно-територіального поділу Української