Так, Ю.І. Пітюренко, наприклад виділяє шість регіональних систем розселення: Центральну, Західну, Північно-Східну, Східну, Південну, Північну2. А вже А.І.Доценко нараховує дев’ять таких систем: Дніпропетровську, Донецьку, Київську, Кримську, Львівську, Одеську, Луцьку, Харківську, Хмельницьку2. У центрі кожної з них або місто-мільйонник (Київ, Одеса, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ) або дуже велике (Львів), або велике місто (Сімферополь, Луцьк, Хмельницький). Ці системи мають значні відмінності у структурі поселенської мережі (її щільності, людності та функціях поселень.

Найбільшою за площею, населенням та кількістю поселень є Київська (понад 5.4 тис. поселень, понад 9 млн.осіб), за територією – ще Дніпропетровська, Харківська, Одеська, а за кількістю поселень – також Харківська. Густота поселень найвища у Хмельницькій, а найменша – у Одеській, а щільність населення – відповідно у Донецькій і Луцькій. Це зумовлено особливостями заселення цих територій. Найбільша середня людність міського поселення – у Дніпропетровській, а сільського – у Львівській системах розселення, найнижчі ці показники – відповідно у Хмельницькій та Харківській системах. Остання є класичним дрібноселенним регіоном, який склався історично і зберігся таким дотепер (густа мережа малих сіл, майже ј поселень). Дрібноселенність сільського розселення, але низьку густоту поселень, невелика кількість (найбільша навантаженість сільських на 1 міське поселення) міст характерні для Київської і Луцької систем розселення. Для обох цих систем характерним є переселення людей із територій, що зазнали радіоактивного забруднення на т.з. “чисті території”, а також наявність населених пунктів без населення.

У складі регіональних систем розселення – субрегіональні (обласні) системи, таких в Україні 25. Межами таких систем є межі адміністративних областей, а їх системоутворюючими ядрами – обласні центри. Поряд із спільністю території для таких систем характерні виробничі і соціальні зв’язки, єдина система інформації, спільність виробничої та соціальної інфраструктури.

Обласні системи розселення формуються на основі поселенської мережі, яка склалася на тій чи іншій території під впливом соціально-економічних і природних умов. Вони відрізняються як за величиною території, так і за кількістю поселень, їх густотою, людністю.

В межах обласних систем розселення виділяють локальні підсистеми: внутрішньообласні, міжрайонні, районні, кущові та первинні.

Міжрайонні системи формуються навколо найбільших в області міст і охоплюють декілька адміністративних районів. Таких систем може бути декілька в обласній системі розселення.

Районні системи розселення охоплюють всі поселення адміністративного району за допомогою адміністративних, організаційно-господарських та інших зв’язків. Їх центрами є міста чи селища міського типу, які виконують функції районних центрів. В межах районних систем розселення виділяються кущові системи, що охоплюють групу поселень навколо міського чи великого сільського поселення. Їх величина залежить від функціональної структури ядра, яке відрізняється серед навколишніх поселень вищим соціально-економічним потенціалом, закладами міжселенного значення. Основними зв’язками у таких поселеннях є трудові, виробничі та зв’язки із обслуговування населення.

Найнижчим рангом територіальних систем розселення є первинні системи, що об’єднують поселення у межах сільрад. Їх центрами є центри сільрад, які сполучають інші поселення адміністративними, господарськими, культурно-побутовими та іншими видами зв’язків.

Для територіальної організації систем розселення різних таксономічних рангів характерними є такі принципи (за О.І.Шаблієм, М.Мальським і Б.Заставецьким, 1984 р.): 1) принцип нестрого входження систем розселення нижчих таксономічного рівня у системи розселення вищих рангів означає, що не кожна система розселення обов’язково строго поділяється на підсистеми нижчого рівня ієрархії; 2) принцип функціональної повторюваності ядер систем розселення (означає, що ядра систем розселення вищого таксономічного рангу одночасно є ядрами систем розселення нижчого рівня).

Системи розселення тісно пов’язані із виробничими системами, закономірності такого взаємозв’язку виявлені Ю.І.Пітюренком (1983). Серед них: взаємозв’язок і взаємозумовленість розвитку територіальних систем виробництва і розселення, розвиток процесу інтеграції систем розселення; зв’язок між функціональною розвиненістю центрів систем розселення і їх величиною; залежність сформованості локальних систем від ступеня розвиненості системоутворюючих функцій їх центрів; випереджувальний розвиток міст-центрів систем, його стадійний характер; залежність сформованості регіональних систем від розвитку структури їх міст та ін.

У сучасних умовах важливими проблемами вдосконалення територіальної організації розселення є забезпечення активізації соціально-економічного розвитку центрів систем розселення різних таксономічних рангів (передусім середніх і малих міст, селищ міського типу), збереження мережі малих сільських поселень та припинення деградації всієї мережі сільських поселень України.

Зокрема проблема активізації соціально-економічного розвитку малих і середніх поселень пов’язана із розширенням їх функціональної структури. Це особливо актуально для гірничопромислових та лісопромислових регіонів (Донбас, Придніпров’я, Карпати).

Література:

Экономическая история капиталистических стран- под редакцией профессора В.Т.Чунтулова; Издательство “Высшая школа”; Москва- 1986г.; страница 110-114.

Учебно-справочное пособие. Экономическая география. Московский Лицей. 1999 год.

Britanica Book of the Year, 1997 год.

Ерофеев Н.А. “Промышленная революция в Англии”. Москва “Учпедгиз” 1963 год.

Полянский Ф.Я. “Экономическая история капиталистических стран”. МГУ, 1986 год.