Об‘єднані в єдиному контурі болота в деяких випадках продовжують зберігати свої індивідуальні обриси за рахунок невеликих відмінностей у режимі рухів кожного із контролюючих їх блоків. Це чітко фіксується при дешифруванні. Неоднозначність блокових рухів під такими болотами в голоцені обумовлює різнонаправлену та неоднозначну еволюцію останніх. Навіть сусідні болота знаходяться на різних стадіях розвитку. При дешифруванні виділяються низини з прогресуючим заболочуванням. В інших місцях, напроти, спотерігаються низини з осушеними чи зруйнованими ерозією торфяними покладами.

Численні ізометричні болота спостерігаються в долинах річок, як малих, так і крупних. Часто вони зустрічаються і в долиноподібних пониженнях, які примикають до долин чи зовсім відособлені від останніх.

За співвідношенням таких боліт з постійними чи тимчасовими водними потоками, руслами та старицями, можна намітити тенденції сучасних тектонічних рухів під ними. Водний потік “губиться” в болоті на ділянках найбільш опущених блоків, локалізується та перетинає контур боліт на слабоприпіднятих структурах, огинає контур боліт, поверхня ложа яких тепер є відносно припіднятою ділянкою. Всередині таких ділянок можна відмітити ознаки направленої бічної міграції потоку, пов‘язані з послідовним підняттям блоку під болотом. Аналогічна картина спостерігається і при перекосах поверхонь блоків. Місцями активні сучасні тектонічні рухи є навіть причиною лінійного порушення суцільності торфяного покриву.

Автономність вертикальних рухів блоків під округлими болотними низинами підтверджується і особливостями геологічної будови ділянок розвитку останніх. Тут спостерігаються аномальні потужності, різке виклинювання, поява нових чи повне зникнення раніш розповсюджених окремих горизонтів мезозой-кайнозойського осадового чохла.

Озера в плані також мають переважно округлі та овальні обриси, відносно рівну берегову лінію без складних та гострокутних звивин та згинів. Діаметр окремих озер коливається від декількох сот метрів до декількох кілометрів. Глибини озер сягають 12-24 м, улоговини їх виповнені як озерними, так і озерно-алювіальними відкладами, оскільки багато озер зараз є проточними. Потужність молодих, утворених після так званої дніпровської фази зледеніння (післядніпровський час), осадів коливається від 4 до 12 м.

Іноді озера виповнюють декілька суміжних улоговин, при цьому індивідуальні обриси форм у зовнішніх межах подібного угрупування зберігаються. Аналогічним чином диференціація таких ділянок простежується у підводному рельєфі та у рельєфі різних похованих поверхонь осадових горизонтів під акваторією озер. Деякі озерні улоговини являють собою частково з‘єднані між собою, або накладені блокові структури. В таких контурах спостерігаються характерні пережими у вигляді мисів, симетрично розташованих відносно один одного, такі пережими надають озерам форму вісімки. На таких мисах часто відмічаються піщані гряди, які іноді облямовують озерні улоговини.

В результаті зимового буріння з акваторії озер підтверджується автономність їх геолого-структурної будови. Під озерами, які розташовані в контурі площ розвитку морських палеогенових відкладів, останні як правило відсутні. Відносна витриманість потужностей та однорідність фацій в породах на прилеглих ділянках дозволяють передбачати постседиментаційний розмив цих відкладів. Аналогічно в межах озер не спостерігаються горизонти валунних суглинків та ранньо-середньочетвертинних відкладів, які мають тут суцільне з площею поширення.

Запропонована схема утворення озерних улоговин, як і у випадку вузлових інверсійних блоків під болотними низинами, має на увазі як мінімум два етапи (імпульси) новітніх рухів. На першому етапі, у післядніпровський час окремі блоки, розташовані у вузлах перетину тектонічних зон, зазнали аномальних у порівнянні з оточуючими підняття. Саме на таких структурах внаслідок денудації були знищені відклади палеогенового та ранньо-середньочетвертинного віку. На другому етапі спостерігається різка зміна напрямку вертикальних рухів блоків, починається їх опускання, яке до теперішнього часу досягло аномальних значень. Це опускання, очевидно, продовжується і в сучасну епоху.

В ряді випадків значні коливання потужностей крейдових відкладів під озерами дають підстави говорити про значні (десятки метрів) знакоперемінні рухи блоків, які контролювали локальне накопичення та локальний розмив цих відкладів. Унікальним в цьому відношенні є озеро Біле, під яким виявлена тектонічна депресія, дно якої приблизно на 500 м опущене нижче оточуючої поверхні.

В цілому, смуга південнополіських озер тяжіє до долини середньої та верхньої течії р. Прип‘ять. Вся ця територія розташована у периферійній частині відносно крупної морфоструктури центрального типу.

Час утворення більшості досліджених озерних улоговин, болотних низин та ділянок площадного заболочування визначається однозначно як післядніпровський. Це корелюється з розмивом горизонту валунних суглинків дніпровського віку і з накладенням процесів заболочування на останній. Широкий розвиток озер та боліт на пізньочетвертинних річкових терасах та в заплавах річок свідчить про продовження активних процесів утворення боліт та озер в голоцені.

Пропоновані варіанти зв‘язку болотних низин та озерних улоговин Полісся з активними тектонічними блоковими структурами не є чимось виключним. В багатьох регіонах, включаючи відкриті та закриті у геологічному відношенні території рівнин, приуроченість цих від‘ємних форм рельєфу земної поверхні до тектонічних структур вважається встановленою [8]. В цьому можна легко переконатися, аналізуючи МАКЗ окремих територій Північної Європи, Західного та Східного Сибіру, Північної Америки, Центральної Африки і т.ін. Проблема заключається лише в підборі такого механізму утворення боліт та озер, який би обов‘язково враховував структурний фактор.

З проблеми виникнення в рельєфі Полісся болотних низовин та озерних улоговин висловлюються різні думки. Обгрунтовується карстовий, льодовиковий (екзараційний та реліктовий), ерозійний та еоловий генезис цих понижень. В останні роки розвивається гіпотеза їх імпактного походження. Нижче, із загальних геоморфологічних та геологічних позицій, не акцентуючи увагу на раніш наведених структурних даних, спробуємо коротко оцінити можливості названих екзогенних факторів.

Найбільш популярною для західних областей Полісся є карстова гіпотеза [6]. Підставою для неї є неглибоке залягання потужних товщ осадів крейдового віку, представлених переважно вапняками, мергелями, крейдою. Не заперечуючи існування