Реферат на тему
Роль держави в економічному розвитку країн АСЕАН
Після завоювання незалежності практично всі НІК Південно-Східної Азії визнавали доцільним мати сильний державний сектор. Активна роль держави давала змогу проводити єдину національну політику і мобілізувати ресурси для вирішення стратегічних завдань, які не під силу окремим приватним капіталам.
Виступаючи як підприємець, держава безпосередньо сприяла економічному зростанню, бо доходи, які одержували її підприємства, служили важливим джерелом фінансування капіталовкладень. Наприклад, питома вага державного сектора у загальному обсязі заощаджень 1960 р. складала в Малайзії - 70%, на Філіппінах - 20, Таїланді - 22%. Споруджуючи підприємства, держава намагалася компенсувати нестачу фінансових коштів, низьку підприємницьку активність приватного капіталу передусім у галузях важкої промисловості, розвиток яких відповідав цілям стратегічного планування.
Але в більшості країн передбачалось, що державний сектор у майбутньому буде зведений до мінімуму, бо діяльність його у більшості випадків неефективна, оскільки підпорядкована створенню сприятливих умов для ефективного функціонування приватного капіталу.
Держава також виконувала певні регулюючі функції. В цілому в період незалежного розвитку для НІК було характерне посилення державного регулювання, але це не означає, що така тенденція була прямолінійною. Адже поширення державного сектора, посилення регулюючих функцій держави - це дуже нерівномірний процес, який відбувається під впливом різноманітних економічних та політичних факторів. У НІК це проявилося дуже виразно.
В початковий період розвитку поширення державного сектора було пов'язано з націоналізацією іноземних компаній та будуванням нових державних підприємств. При цьому позиції держави обмежувалися переважно розвитком інфраструктурних галузей; газо- та водопостачання, електроенергетики, транспорту, зв'язку. Реалізація політики імпортозаміщення потребувала також рішучого втручання держави в процес відтворення шляхом проведення певної податкової, кредитної, митної політики, ціноутворення. Держава прагнула створити більш сприятливі умови для виробників споживчих товарів.
Але в міру вирішення завдань даного етапу промислового розвитку частка держави в загальному обсязі заощаджень поступово знижувалася, що відобразило функціонування приватно-національних укладів та скорочення державної підприємницької діяльності.
У зв'язку з проведенням експортної орієнтації знову почалося підвищення ролі державного сектора та державного регулювання в економічному розвитку країн Асоціації. Діяльність державного сектора перестали обмежувати тільки інфраструктурними галузями, а так чи інакше вона почала охоплювати обробну промисловість, особливо капіталомісткі та складні у технічному відношенні галузі.
У 1984- 1985 pp. практично в усіх країнах Південно-Східної Азії здійснювалася програма приватизації. Хоч у їхньому розумінні приватизація не зводиться до позбавлення від державної власності, а розглядається як комплекс загальноекономічних заходів для активізації господарської й технологічної ініціативи безпосередньо виробників. Політика приватизації має своєю метою усунення бюрократичного контролю над діяльністю державних підприємств, надання їм незалежного керівництва, фінансової автономії та оперативної свободи.
Безпосередній перехід підприємств у приватні руки розглядається як остання фаза приватизації. Складовою частиною є заходи по дерегулюванню економіки, які передбачають ліквідування обмежень, котрі захищали б ту чи іншу галузь від конкуренції незалежних виробників і дали б змогу утримувати державну монополію. При цьому особливо підкреслюється, що розвиток ринку й усунення державної монополії не досягається тільки за рахунок зміни форм власності. Насамперед намагаються стимулювати конкуренцію, в тому числі відчиняючи ринок для зовнішніх конкурентів.
Але від середини 80-х років починається й процес розпродажу збиткових державних підприємств. Наприклад, у Сингапурі держава традиційно відігравала значну роль в національній економіці, контролюючи 450 компаній, які давали майже 25% ВНП країни. При цьому за відсутності бюджетного дефіциту норма нагромадження була дуже високою - 40% ВНП. Були відсутні і мотиви для реалізації планів приватизації. Але почалася вона ще в 1984 p., коли провідна державна інвестиційна компанія "Темасек" продала 45% акцій, а уряд реалізував на ринку цінних паперів акції японо-сингапурської компанії "Міцубісі Сингапур хеві індастріз". У 1986 р. приватизація вступила в новий етап свого розвитку. Аналогічні процеси сталися й в інших державах Асоціації.
Таким чином, прискорений економічний розвиток у НІК супроводжується активізацією економічної ролі держави, яка посилюється при переході від однієї моделі індустріалізації до іншої. При цьому в міру створення матеріально-технічної бази розвитку зміцнення позицій національного підприємництва, потреба у розширенні державного сектора, економічних функцій держави поступово знижується. Але економічні стратегії країн, що розглядаються, передбачають використання переваг централізованого планування та вільного ринку. З їхньої точки зору, вільне підприємництво не може задовольнити всі потреби суспільства, тому необхідне стратегічне планування.
Особливості формування великих національних компаній
У ході економічного розвитку НІК Південно-Східної Азії вимушені були знаходити оптимальне співвідношення між капітало- та трудоінтенсивними видами виробництва. А оскільки використання останніх притаманне дрібним підприємствам, а капіталоінтенсивних - великим фірмам, які володіють достатніми коштами для розвитку виробництва, то це так чи інакше й вирішує питання про співвідношення в економіці великих і дрібних підприємств.
Зрозуміло, НІК зацікавлені у створенні великих сучасних фірм, які мають найбільше можливостей для використання сучасних засобів виробництва, це зумовлює й більш високий рівень продуктивності праці, а відтак - підвищення ефективності суспільного виробництва, швидкий розвиток економіки. Але створення великих компаній потребує значних інвестиційних ресурсів, передбачає використання висококваліфікованої робочої сили, а в разі її відсутності - відповідну підготовку резервів, що на початковому етапі економічного розвитку важко реалізувати.
Орієнтація ж на дрібне виробництво означає, як правило, орієнтацію на сповільнений розвиток продуктивних сил, хоча допомагає певним чином вирішувати такі важливі проблеми, як безробіття та дефіцит капіталовкладень. Для створення нового робочого місця на великому підприємстві, наприклад в Індонезії, потрібно