Реферат на тему:

Реформи в сільському господарстві. Власність на землю

РЕФОРМИ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

У сільському господарстві створюється 13 % ВНП, а харчова промисловість забезпечує ще 7 %. У сільському господарстві зайнято 19,7 % населення, у харчовій промисловості – 2,5 %.

Аграрна реформа, яка досягла своєї кульмінації наприкінці 1990-их, призвела до значних якісних і кількісних змін у сільському господарстві. Головними результатами реформ у сільському господарстві стали:

Стабільне та поступове зростання загального обсягу сільськогосподарського виробництва.

Запровадження приватної власності на землю, іншу нерухомість та вироблену продукцію.

Використання ринкових підходів і принципів у регуляторній аграрнійї політиці.

Розвиток нових форм господарювання у сільському господарстві.

Прийняття нового Земельного Кодексу в 2001 році, спрямованого на стимулювання розвитку земельних відносин, у т.ч. в аграрному секторі, створення нової законодавчої бази для регулювання ринку землі та посилення законодавчо встановлених принципів приватної власності в сільській місцевості.

Незважаючи на досягнення певних позитивних результатів від реалізації аграрної реформи в Україні, багато нагальних питань так і залишилися невирішеними. Вирішення наступних питань та проблем є пріоритетним:

Відхід від адміністративно-командної системи управління. Відсутність політики, яка сприяє розвитку ринкового сектору сільського господарства; зволікання з обмеженням державних монополій, з розробкою механізмів регулювання цін та втручання у функціонування ринку.

Розвиток ринку землі. Неповне право володіння землею та проблеми, пов’язані з реєстрацією землі; мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення; нерозвинутість інституту іпотеки землі; неефективне використання та захист сільськогосподарських угідь.

Розвиток сільськогосподарського кредитування, страхування, вдосконалення оподаткування сільського господарства. Незадовільна ситуація у сфері фінансового та кредитного забезпечення сільського господарства (у т.ч. іпотечні банки та ринок страхових послуг); обмежена пропозиція кредитних ресурсів та їх висока вартість для сімейних фермерських господарств, дочірніх сільськогосподарських підприємствобслуговуючих кооперативів, недосконалість оподаткуванняцих структур а також, найманих сільськогосподарських працівників та орендодавців земельних паів та ділянок.

Розвиток ринкової інфраструктури. Відсутність (1) ефективних каналів збуту для забезпечення збільшення обсягів продукції, яка продається на прозорому ринку; (2) оптових ринків сільгосппродукції та матеріалів і ресурсів; (3) ефективної бартерної торгівлі, (4) ринкової інфраструктури (торгових домів, приватних підприємств у сфері послуг, обслуговуючих кооперативів, переробних та торговельних підприємств).

Розвиток сільської місцевості. Відсутність приватного сектора, націленого на вирішення стратегічних проблем розвитку села, проблеми бідності сільських громад, сільського населення.

Розробка та запровадження стандартів якості та безпеки. Невідповідність українських стандартів якості та безпеки світовим стандартам СОТ та ЄС (ISO, HACCP), запровадження яких має забезпечити зростання експортного ринкового потенціалу.

Розвиток правової бази для запровадження нових технологій.

Основні веб-ресурси у галузі сільського господарства:

Державний комітет статистики України впорядкував дані щодо сільського господарства, наявні англійською на

Веб-сайт Міністерства аграрної політики:

ВЛАСНІСТЬ НА ЗЕМЛЮ

a. Статус земель сільськогосподарського призначення

Процеси приватизації землі в українському селі рішуче просуваються вперед, але до проголошення його остаточного завершення ще багато чого доведеться зробити. Основними типами земель у сільській місцевості, якою володіють українські громадяни, є: (1) присадибні ділянки, на яких розташовані будинки, (2) маленькі „господарські ділянки” (які також називаються „підсобні господарства”) біля сіл, що надаються кожній сільській родині для вирощування овочів, (3) дачні ділянки, якими, як правило, володіють міські сім’ї, і (4) земля у формі „земельних часток (паїв)”, які надаються працівникам і пенсіонерам колишніх колгоспів і радгоспів, а також місцевим працівникам соціальної сфери (шкільним вчителям тощо). Продуктивність цих категорій землі описана далі в цій доповіді.

Перші три категорії характеризуються низкою спільних рис, пов’язаних зі статусом власності. По-перше, як правило, не виникає труднощів з визначенням меж таких ділянок, оскільки їх межі виділені в натурі, позначені огорожами (у разі присадибних і дачних ділянок) або тимчасовими межовими знаками (у разі підсобних господарств). По-друге, стосовно таких ділянок було видано порівняно невелику кількість державних актів. Оскільки межі та право контролю над такими ділянками, як правило, дотримуються, відсутність державних актів не заважає землекористуванню громадян на цих ділянках.

Четверта категорія (земля у вигляді земельних часток (паїв)) суттєво відрізняється від решти категорій земель. Кожна земельна частка (пай) – це земельна частка в землях колишніх колгоспів або радгоспів, земельні масиви яких тепер розподілені між власниками земельних часток, які передані їм у власність. Хоча площа середньої земельної частки (паю) становить 4,2 га (середня площа коливається в діапазоні від 1,1 га в Івано-Франківській області на заході до 9,4 га – у Луганській області на сході), доки межі окремих ділянок не будуть виділені в натурі, власник земельної частки (паю) не може вважати жодної частини зі спільного земельного масиву як свою окрему власність.

Таким чином, хоча власник земельної частки (паю) має право на отримання земельної ділянки, межі такої земельної ділянки не можна визначити, доки земельний масив не буде поділено та доки не буде підготовлено і видано державні акти на кожну нову ділянку. Без державного акту власник земельної частки (паю) не має постійного права особисто обробляти землю, тому що місцезнаходження ділянки не визначене. У ході дослідження 2003 року було з’ясовано, що хоча 18% власників земельних сертифікатів на право на земельну частку виділили в натурі межі своїх паїв та отримали відповідні державні акти на них, лише 2% власників земельних часток (паїв) індивідуально обробляють свої земельні наділи. Леонард Рольфс, Врегулювання земельної власності в Україні: Вивчення результатів індивідуального вибіркового дослідження (800 респондентів), Звіти RDI про Допомогу Іноземним Країнам та їхній Розвиток, № 19 (Груд. 2003), с. 9 [Leonard Rolfes, The Impact of Land Titling in Ukraine: An Examination of the Results