західних економіках більшість банківських позик надається під заставу землі і будівель, що перебувають у приватній власності. Належним чином функціонуюча система реєстрації прав на землю є необхідною для того, щоб забезпечити безпеку банків при виконанні іпотечних контрактів і, таким чином, зменшити вартість високих ризиків при такому кредитуванні.
Але недостатньо лише самої по собі системи реєстрації. Необхідно переглянути законодавство, щоби забезпечити ефективну систему, яка б дозволяла банкам позбавляти права власності на заставлену землю у випадку, коли фермер не в змозі погасити позику. Якщо банк вимушений чекати роками або нести великі витрати, для того, щоб повернути свої кошти, то банк, насамперед, не матиме мотивації надавати кошти в кредит, або ж значно збільшить вартість кредиту, щоб компенсувати високі ризики видачі позик.
Крім того, банки, швидше за все, будуть зацікавленими в тому, щоб приймати сільськогосподарські угіддя в якості забезпечення, лише після того, колипочне функціонувати ринок землі сільськогосподарського призначення. У протилежному випадку, якщо сільськогосподарський виробник не може погасити позику і банк набуде права власності на на предмет застави – землю, він не матиме можливостіперепродати землю, щоб повернути собі позичені кошти. Банки не хочуть володіти землею. Натомість вони хочуть „перетворювати” землю та будівлі у прибуткові грошові потоки, щоб мати змогу видавати більше позик. Поки ринок землі сільськогосподарського призначення залишається нерозвинутим та йому притаманні високі ризики, банки неохоче прийматимуть землю в якості застави та неохоче надаватимуть фермерам позики на більш прийнятних умовах.