- 7 -

Безпосереднім поштовхом до вивчення С Рудницьким політико-географічної проблематики була потреба в широкому ознайомленні світової громадськості з „українською справою".

З цією метою у 1916 р С Рудницький видав у Відні німецькою мовою працю «Україна з політико-географічного становища», в якій показав неминучість незалежності України з наукових позицій, з урахуванням сукупності етнополітичних чинників. Подібне завдання поставив учений і в праці під дещо публіцистичною назвою «Чому ми хочемо самостійної України?», яка того ж року вийшла окремою брошурою. Ця науково-просвітницька праця є, з одного боку, широким популярним українознавчим викладом, а з іншого, - містить концептуальні положення щодо обґрунтування деяких базових понять (нація, народ, українська національна ідея, українська культура) та політико-географічних принципів організації української держави. У фактологічному плані С.Рудницький детально зупиняється на огляді українських історичних реґіонів, характеризуючи етнодемографічно Підляшшя, Полісся, Холмщину, Галичину, Угорську Русь, Буковину, Волинь, Поділля, Бесарабію, Київщину, Чернігівщину, Полтавщину, Харківщину, Катеринославщину, Таврію, Чорномор’я, Кубанщину, Слобожанщину. Він вперше висунув ідею, яка нині органічно вписується в поняття „українська політична нація”: „А правду сказавши, всі ці люди, що живуть на Україні, – се українці. Наскільки вони говорять нашою мовою та держать наші звичаї, ми їх їм не відбираємо і відбирати не будемо. На Україні кожен житиме, як захоче, коби лиш держав закони, які настановить собі на своїй землі український народ”. Враховуючи природні, етнокультурні і соціально-економічні чинники ,,...українська земля творить виразну географічну цілісність, самостійну і окремішну супроти сусідніх земель”. Описуючи розміри української етнічної території, С.Рудницький аргументовано доводить, що ,, ..українська справа – се велика справа, може найбільша з усіх європейських справ". І тому на кожному кроці слід пам’ятати, що ,,...ми – великий народ, наш край величезний, ми мусимо бути так високо поставлені серед інших народів Європи, як нам після нашої чисельності й після величини нашої країни належиться”. Праця С.Рудницького містить також аналіз геополітичних факторів (розташування України щодо центрів політичної сили, шляхів сполучення; природні багатства). Автор розкриває і своє бачення політичного ладу України як демократичної республіки з сильним центральним урядом і самоврядними громадами і землями (їхні розміри не повинні перевищувати 10 тис км2). Майбутня самостійна Україна, на думку автора, повинна забезпечити релігійну толерантність, політичну, соціальну й економічну рівність населення. Зокрема, він проголошує, що ,,... головне суспільно-політичне завдання самостійної України – наскільки можливо вирівняти маєткові різниці між громадянами Української Держави і через те звести до мінімуму або й цілком усунути клясову боротьбу в межах України”. Відсутність ,,економічного поневолення” автор розглядає як важливий політико-географічний чинник, передумову внутрішньої єдності і стабільного поступального розвитку суспільства.

У плані пошуку перспектив майбутньої міжнародно-політичної організації Центрально-Східної Європи С. Рудницький висунув ідею Балтійсько-Понтійської федерації, насамперед як противаги російській експансії і рівноваги щодо великих держав Західної Європи. Моделюючи географію майбутніх центрів світової сили, автор робить застереження західному світові про недопустимість включення України до складу Російської імперії, яке б могло багатократно посилити російські експансіоністські амбіції і стало б передумовою анексії Росією країн Центральної Європи.

Реакцією на політичну кризу, зумовлену поразкою українських державницьких сил у період визвольних змагань 1917-1920 років, був вихід у 1923р. праці «До основ українського націоналізму». Виступаючи неодноразово проти шовінізму, С.Рудницький зазначав, що політика повинна спиратись на науковий, у тому числі географічний світогляд. Націоналізм у його трактуванні – „...це спрямування думок, слів чи діл одиниці чи гурту в той напрямок, в якому йде надійний, корисний розвиток нації, до котрої дана одиниця належить”. В основі наукового націоналізму – антропогеографічне знання особливостей українського народу, його території, історично-політичних традицій. Заперечення природної суті людини, народу веде до появи так званих ,,універсалізмів”, тобто загальних космополітичних теорій різного спрямування. До таких С.Рудницький відносить соціал-комуністичний, капіталістичний, релігійний, аристократичний ,,універсалізми”, що визнають лише пріоритет світового та нехтують національним. Кожен з цих універсалізмів відіграв негативну роль в історії України. Визнання українськими політиками різних «універсалізмів», незнання і нерозуміння українських історико-політичних процесів вело до поразки національно-визвольного руху, адже дотеперішня наша політика - це ,,...продукт культур чужих народів”. Україна, розвиваючись на межі трьох світів (західноєвропейського, православно-візантійського, кочового азійського), зуміла витворити і зберегти своєрідну унікальність, а тому українських історико-політичних особливостей не слід «натягати на чужі аналогії», інколи навіть дуже екзотичного походження. Ці пропозиції та ідеї, що свого часу не були враховані, і зараз залишаються актуальними.

Прикладом аналізу конкретної політико-географічної проблеми є праця С.Рудницького «Про давні і нові столиці України» (1922). Характеризуючи розміщення історичних столиць України, С.Рудницький враховує сукупність усіх чинників (військових, політичних, економічних, територіальних), розкриває недоліки столичного географічного положення Києва, політичну заанґажованість вибору Харкова як столиці, обґрунтовує доцільність (на деякий час) столичного статусу для Катеринослава як столиці соборної України і Станіслава як столиці Галицької української держави, враховуючи їхнє відповідне центральне розташування і транспортно-географічне положення.

Українська політико-географічна проблематика відображена і в працях В.Кубійовича. На відміну від тогочасних європейських дослідників, які розглядали і досліджували як цілісні організми лише незалежні держави, редагування і видання В.Кубійовичем таких фундаментальних комплексних праць з географії недержавної на той час України, як «Географія українських і сумежних земель» (Львів, 1933), «Атлас України і сумежних країв» (Львів, 1937), привертало увагу до українського питання зарубіжних політиків і вчених. Значною мірою