В.Кубійович також активно включився в роботу з наукового обґрунтування і підтримки незалежності Карпатської України. З цією метою він підготував такі праці, як «Із антропогеографічних проблем Закарпаття» (Львів, 1939), «Людність Карпатської України» (Львів, 1939), «Сільське господарство Карпатської України» (Львів, 1939), які разом з іншими аналогічними працями інформаційно сприяли процесу державотворення у цьому регіоні.

Вагому роль до сьогоднішнього дня виконує т. зв. “західна” геополітична доктрина, на формування якої вирішальну роль мали теоретичні концепції М. Грушевського. Найважливішими положеннями його політико-географічних праць є:

а) початки української державності закладаються антами в IV ст. н.е. антами;

б) Київська Русь є держава українського народу, а інші народи – росіяни, білоруси, виникли після розпаду цієї держави в XII-XIII ст.;

в) чітко структуризував безперервність історико-географічного процесу від Київської Русі до сучасності через Галицько-Волинську, Литовсько-Руську та козацьку держави. Важливо, що весь цей процес відбувався в межах української території;

г) в своїх історичних розвідках М. Грушевський довів, що після розпаду київської держави і аж до кін. XVIII cт. Україна перебувала під впливом заходу;

д) погляди вченого еволюціонізувались від вимог національно-політичної автономії до повної державної самостійності та суверенітету.

Новим етапом у формуванні української політичної і геополітичної думки стали праці Ю.Липи (1900-1944). У оригінальних до­слідженнях «Українська раса» (1937). «Призначення України» (1938) Ю.Липа зробив всебічний генетичний і просторовий аналіз україн­ської ідентичності (раса в його розумінні - ментальна, духовна цілісність і самобутність). Розкриваючи стан українства з огляду на його політичну і етнічну історію, антропогеографічний тип, характер, ідеологію, Ю.Липа акцентує увагу на тих засадах, які могли б посилити його енергію, збільшити «відпорну» силу і безпеку українства щодо чужих політичних, культурних та ідеологічних впливів і в цілому - його творчий потенціал. Це насамперед етнокультурна («расова») і релігійна солідарність, національна воля, критичне ставлення до чужих доктрин і цінностей, розумна геополітика, в центрі якої природна вісь Північ-Південь. Ю.Липа, зокрема, зазначає: «Визначення напрямної на схід чи захід - це, передусім, нищення власного характеру, духовності, що прийшла з півдня. Духовності, що зросла над південними морями й вододілами і розпросторилась, як кров по жилах, ідучи вгору Дніпром, Дністром, Дунаєм, Богом і Доном, несучи до найглухіших закутків українських земель подих півдня». Дальшим обґрунтуванням цих ідей стала праця «Чорноморська доктрина» (Варшава, 1940). На думку автора, країни Чорноморського басейну мають спільні інтереси, а сам регіон творить певну цілісність і має величезні потенційні можливості. І саме сильна і незалежна Україна, історія якої нерозривно пов'язана з Чорномор’ям, покликана консолідувати цей регіон, ставши його лідером, і разом з іншими країнами регіону створити сильну політичну одиницю Деякі аспекти цієї доктрини, творчо переосмислені, можуть мати прикладне значення і в наш час.

Завершуючи історичний огляд становлення української політико-географічної думки, відзначимо, що саме в повоєнний період поступальна лінія її розвитку в УРСР перервалася з відомих ідеологічних міркувань, хоча протягом 20-х років деяке зацікавлення політико-географічною проблематикою ще було помітним. Зокрема, А.Синявський уважно стежив за геополітичними процесами в Європі та аналізував економічні інтереси УРСР на Близькому Сході. Геоекономічне і геополітичне значення мали праці В.Доброгаєва і М.Волобуєва, які наголошували на необхідності цілісного розвитку економіки України як окремої складової світового господарства, показувати негативні наслідки економічного визиску союзним центром її господарства.

Як підсумок слід зазначити, що актуальне завдання політичної географії України – моніторинг територіальної організації політичних сил в Україні та за її межами, прогнозування і попередження можливих регіональних конфліктів, географічне обґрунтування основ безпеки держави та її місця в системі зовнішньо-політичних відношень, розроблення зовнішньо-економічної стратегії.

Література:

1. Голіков А.П., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до економічної і соціальної географії. – К: Либідь, 1996. –С. 206-232.

2. Кубійович В.М. Наукові праці том 1. // упорядник О. Шаблій. –Париж-Львів :Фенікс, 1996. – С. 415-419, 441-454, 464-506.

3. Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до соціальної географії. – К.: Знання, 2000. – С. 15-35, 55 - 125.

4. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії. – К.: Вища школа . – С. 46-62.

5. Соціально-економічна географія України / за ред. О.І. Шаблія. –Львів.: Світ, 2000. – С. 409-417.

6. Соціально-економічна географія України / за ред. О.І. Шаблія. –Львів.: Світ, 1994. –С. 389 - 391.