Реферат на тему

Південно-східна Азія у світовому господарстві

Регіон Південно-Східної Азії (ПСА) - це дев'ять країн з населенням 410,6 млн чоловік, що складає 7,7% населення всього світу або 13,4% населення Азії.
Протягом останніх десятиріч значення Південно-Східної Азії у системі міжнародних економічних відносин, насамперед у басейні Тихого океану, неухильно зростає. Певним чином це пов'язано з підвищенням актуальності таких факторів, як сприятливе географічне та військово-стратегічне розташування держав регіону, їхні багаті природні ресурси. Але ще більш посилене значення країн Швденно-Східної Азії у сучасному світі зумовлене їхнім політичним та економічним розвитком. Треба також врахувати, що Південно-Східна Азія - це складова частина тихоокеанського регіону, підвищення ролі та значення якого у розвитку світового господарства визнане в усьому світі.
Ще наприкінці XIX ст. державний секретар США Дж. Хей казав, що Середземне море - це океан минулого, Атлантичний океан - океан нинішнього, Тихий океан - океан майбутнього. І справді, нині азіатсько-тихоокеанський регіон перетворюється на могутню світову силу. Спеціалісти визнають, що центр інновацій економічного прогресу у світовому господарстві зміщується саме в цей регіон, і він стає лідером економічного розвитку на новому, п'ятому етапі технічної революції (за теорією М. Д. Кондратьєва).
Регіон Південно-Східної Азії неоднорідний і не складає групи країн, для яких характерні ті чи інші спільні тенденції соціально--економічного та політичного розвитку. У післявоєнний період, в ході формування та зміцнення національного суверенітету країн Південно-Східної Азії сталося їхнє розмежування на дві основні групи держав. Одна з них - а саме В'єтнам, Лаос та Камбоджа - обрала шлях соціалістичного розвитку, а інша - представлена Асоціацією Південно-Східної Азії (АСЕАН), до якої входять Індонезія, Малайзія, Сингапур, Таїланд, Філіппіни, а від 1984 р. - Бруней - пішла по шляху ринкових відносин. Усі країни Південно-Східної Азії стартували приблизно з одного й того самого початкового рівня. Однак колишні соціалістичні країни Азії не змогли досягти таких вражаючих результатів економічного розвитку, як сусідні країни-члени АСЕАН. Господарства В'єтнаму, Лаосу й Камбоджі у 80-х роках мали аграрну спрямованість при значному використанні традиційних методів у хліборобстві, характеризувались майже повною відсутністю обробної промисловості, широким використанням натуральних форм господарства, традиційною структурою виробництва.
З другої половини 80-х років у колишніх соціалістичних країнах Південно-Східної Азії почався перехід до ринку, але й наприкінці 80-х років, згідно з класифікацією ООН, вони, як і раніше, належали до групи країн з низьким рівнем доходу на душу населення - менш ніж 500 дол.: Лаос- 343, В'єтнам - 109, Камбоджа - 106. 1992 р. статистика ООН включала Камбоджу та Лаос до групи найменш розвинутих країн світу.
У цей таки час Індонезія, Малайзія, Філіппіни та Таїланд - це нові індустріальні країни (НІК), як то кажуть, "другої хвилі", які належать до країн із середнім рівнем доходу на душу населення - від 500 до 3000 дол.
І нарешті, Сингапур та Бруней - держави з високим рівнем доходу на душу населення, вище ніж 3000 дол. Правда, успіхи в економічному розвиткові цих країн були досягнуті за рахунок різних факторів: Сингапур - це держава з розвинутим промисловим потенціалом, а Бруней - нафтоекспортуюча країна, яка значну частину ВВП одержує за рахунок видобування та експорту нафти (1989 р. прибуток від її експорту складав 84,0% загального обсягу експортних доходів).
У цілому ж Південно-Східна Азія, як особлива економічна зона, характеризувалася динамічним розвитком. Темпи економічного росту країн цього регіону у післявоєнний період були одними із найвищих у світі. Хоча, і це цілком зрозуміло, за зовнішньою сприятливою картиною приховувалася глибока диференціація за темпами економічного Розвитку окремих країн Південно-Східної Азії.
Так, за шість років (1986- 1991) темпи зростання ВНП Індонезії склали 6,2, Малайзії - 7,1%; Сингапуру - 7,9, Таїланду - 9,6% (за цей таки період для Японії вони склали - 4,5%, США - 2,2, ЄС - 2,8%; для країн, що Розвиваються, в цілому - 3,5%, в тому числі для Філіппін - 4,7%, Лаосу - 5,9, Камбоджі - 1,5, В'єтнаму - 3,4%). Внаслідок цього сумарний обсяг ВНП країн Півден-но-Східної Азії 1992 р. перевершив 300 млрд дол. (1981 р. він складав 208 млрд дол.). Зросла частка цього регіону в світовому сукупному продукті: від 1970 по 1989 р. з 1,1 до 1,4%, а у сукупному продукті країн, що розвиваються, - з 7,0 до 7,7%.
Але через те, що на кінець 80-х років населення регіону складало 7,7% населення всього світу, а їхній ВНП тільки 1,4% світового продукту, для країн Південно-Східної Азії був характерним відносно низький рівень ВНП на душу населення. Однак треба врахувати, що різниця даних рівнів між країнами Південно-Східної Азії та промислово-розвинутими державами не тільки не підвищувалася, а навіть дещо скоротилась. Південно-Східна Азія стала одним із тих регіонів (Близький Схід, Східна Азія), яким вдалося досягти цього (табл. 1).

Рівень ВНП на душу населення для країн АСЕАН у 1990 р. склав 1200 дол.
Але найбільш вражають успіхи країн Південно-Східної Азії у сфері зовнішньої торгівлі. Реалізація зовнішньоекономічної політики, спрямованої на інтенсифікацію зовнішньоекономічних зв'язків, привела до того, що експорт та імпорт регіону в 60- 80-х роках зростав досить високими темпами, а їхня частка у світовому товарообороті зростала навіть у 80-х роках, взагалі не дуже сприятливих для міжнародної торгівлі (табл. 2).
Країни