Музей людини (етнографії й антропології) знаходиться в палаці Шайо. У 1976 р був відкритий Музей Пікассо. У Центрі Жоржа Помпщу, відкритому в 1977 р , демонструється частина колекції з Національного музею сучасного мистецтва, а також проводяться виставки — аудіовізуальні й промислового дизайну Музей Орсе, відкритий у 1986 р у будинку колишнього залізничного вокзалу, має у своєму розпорядженні багаті зібрання творів французького мистецтва другої половини XIX — початку XX ст У Парижі чотири великі театри — «Гранд-Опера», «Комелі Франсез», Національний народний театр і Французький театр, субсидовані державою. У них ставлять оперні, балетні й драматичні спектаклі Крім них, у місті є ше більше 60 театрів Фонд Національної бібліотеки складає більше 9 млн друкованих видань, а також безцінні рукописи. Національний, архів Франції займає елегантний великий особняк Роан-Субіз Користуються популярністю Бібліотека Мазарині (із цінними зібраннями книг XVII—XVIII сі ), Бібліотека Тьєр, шо спеціалізується на сучасній історії, і головні університетські бібліотеки

Міське управління, екноміка й транспорт

Управління До 1965 р Парижем управляв префект департаменту Сена разом із префектом поліції Міська рада Парижа, власне кажучи, не мала влади У 1965 р Париж став самостійною адміністративною одиницею, шо фактично має статус департаменту. Інша частина департаменту Сена була розді-іена на три департаменти О-де-Сен, Валь-де-Марн і Сен-Сен-Дені. Департамент Сена й Уаза, шо примикав до департаменту Сена, теж був реорганізований у три департаменти Валь-д'Уаз, Івелін й Есон. Місто Париж і шість нових департаментів разом із департаментом Сена і Марна склали більшу адміністративну одиницю — Паризький регіон, на чолі якого стояв префект. У 1976 р. цей регіон був перейменований на Іль-де-Франс, і була обрана Регіональна рада зі 164 депутатів. Кожен новий департамент, як і сам Париж, управлявся префектом. Влада префекта паризької поліції поширювалася на весь столичний регіон. З 1977 р. місто Париж управляється мером, що обирається городянами. В адміністративному плані місто Париж тепер поділяється на 20 округів. Центром кожного округу є мерія, у якій укладають шлюби і зберігаються дані про всіх громадян. Вона служить також резиденцією поліції і мирового судді. Префекти департаментів здійснюють контроль за виконанням державних законів на місцях.

Економіка. В Іль-де-Франс нараховується понад 4,6 млн зайнятих, що є рекордно високим показником для регіонів Франції. Хоча з цих зайнятих лише 1/4 припадає на частку промисловості, Іль-де-Франс лідирує за кількістю промислових робітників. Для Парижа характерна зайнятість у виробництві модного одягу, ювелірних виробів, годинників, парфумерії і дорогих меблів. Ці товари виготовляються в невеликих майстернях на задвірках 'центральної частини Парижа. Багато невеликих і середніх за розмірами підприємств, що випускають оргтехніку, електроніку і точні прилади, теж розташовано в межах міста, особливо на північному сході. Великі заводи з виробництва електротехніки, хімічних продуктів, машин, автомобілів і літаків, як правило, розміщені в ближніх північних передмістях або прилягають до долини Сени. Стурбований швидким зростанням економіки Парижа, французький уряд у 1950-ті роки почав обмежувати створення нових промислових підприємств у столичному регіоні й стимулювати перенесення існуючих заводів за межі міста. З 1970-х років кількість промислових підприємств у передмістях почала різко зменшуватися. Правда, скорочення робочих місць у промисловості компенсувалося завдяки розширенню сфери послуг. Зайнятість у Паризькому регіоні продовжувала зростати, хоча й повільнішими темпами, ніж у країні загалом. У такій централізованій країні, як Франція, найбільша кількість робочих місць у таких сферах, як управління, правосуддя і вища освіта, зосереджено в столиці. Париж — також головний діловий центр країни. Фактично всі великі банки Франції, страхові компанії і промислові фірми мають там свої головні офіси.

Транспорт. Париж — найважливіший транспортний вузол Франції. Ще при французьких королях і Наполеоні тут сходилися головні дороги з усіх кінців країни. Радіальна система автомобільних магістралей починається від кільцевої дороги навколо Парижа — бульвару Периферик. Оскільки на цій кільцевій дорозі рух сильний, перевантажений і небезпечний, із метою її розвантаження споруджуються транспортні розв'язки. 75 % вантажоперевезень Паризького регіону припадає на частку автомобільного транспорту. Щодня безліч людей приїздять до Парижу на роботу на своїх автомобілях. Виникають чималі складності з їхнім паркуванням, а найчастіше і транспортні пробки. Тому міська влада активно спонукає власників автомашин користуватися громадським транспортом. Більше 1 млн чоловік щодня приїжджають на роботу до центральної частини Парижа. Це приблизно половина всіх зайнятих міста.

Більшість жителів передмістя щодня користуються залізничним транспортом. 11 залізничних магістралей з'єднують столицю з усіма районами і найбільшими портами Франції. Особливо перевантажений вокзал Сен-Лазар. Деякі робітники та службовці приїжджають у місто на автобусах, що підвозять 1Х до кінцевих станцій метро. Метрополітен має 16 основних ліній. Усередині міста метро є досить ефективним видом транспорту. За останні роки деякі лінії метро були подовжені за межі міста, щоб обслуговувати ближнє передмістя, наприклад Сен-Дені й Кретей. Було також побудоване швидке регіональне метро, яке йде від Сен-Жермена на заході до Марн-ла-Валле на сході. Величезна нова підземна станція Шатле, побудована на місці колишнього ринку «Ле Аль», забезпечує пересадку між звичайними й швидкісними лініями метро. Основна мережа залізниць Франції теж має радіальну конфігурацію з центром у Парижі. Залізничні вокзали розташовані поблизу кільця Зовнішніх бульварів, а зв'язок між вокзалами здійснюється за допомогою метро або таксі.