Вирівняну площу теплиці вздовж гребеня між трубами обігрівання застеляють білою поліетиленовою плівкою, яка захищає субстрат від забруднення, поліпшує умови освітлення і чистоти в теплиці. Пізніше, коли на неї потрапляє волога, в ній можна робити прорізи, щоб вода стікала в ґрунт. Після цього на плівку розкладають плитки гродану (мінеральної вати) в два ряди впритул одна до одної (технологія на плитках з мінеральної вати) або мішки (технологія в мішках), або розкручують доріжку стиропору чорного кольору, краї якого загинають і зчіплюють дротом з інтервалом 50 см. Утворюється корито (піддон), в яке засипають субстрат (технологія в піддонах). Відстань між рослинами в рядку становить: для бджолозапильних сортів — 50 см, партенокарпічних довгоплідних — 40-45 см (1,6-1,4 рослини на 1м2), партенокарпічних короткоплідних — 30-35 см. До кожної рослини підводять крапельницю.

Перші 30-40 днів після висаджування вологість плитки підтримують на рівні 70-80 %, наступні 20-25 днів — 75-85, надалі — 85-95%. Поливи проводять щоденно, подаючи поливну норму не цілком за 1 полив, а розбивши її на 2-18 циклів. Оскільки різке коливання температур улітку посилює ураження огірків борошнистою росою, при їх вирощуванні рекомендується використовувати теплиці із зашторюванням та термоекрани або забілювати скло огороджуючих конструкцій.

Концентрацію вуглекислого газу необхідно регулювати залежно від освітлення: при показнику менше 2 клк підживлення не потрібне, при освітленні до 10 клк концентрацію збільшують до 0,1%, а понад 10 клк — до 0,2%. З підвищенням концентрації СО2 потрібно підвищувати і температуру повітря на 1°С.

При вирощуванні бджолозапильних гібридів слід завезти вулики із джмелями — 2-3 сім’ї на гектар. Вони, на відміну від бджіл, не ведуть себе агресивно по відношенню до персоналу, значно менше забруднюють скло теплиць своїми виділеннями, вулики з джмелями легші. Нині створено спеціальні породи джмелів для теплиць з високою пошуковою здатністю щодо запилення.

Омолоджування рослин у сучасних технологіях проводять двома методами — укоріненням частини стебла і заміною їх високоякісною розсадою і висаджуванням поряд із рослиною нової (із розсади). При другому методі зі старої рослини видаляють жовте листя і пагони, що відплодоносили, а коли молода рослина зацвітає, стару видаляють, одночасно ретельною дезінфекуючи ділянку теплиць і субстрат біля неї.

При укоріненні частини стебла пагони що відплодоносили, та жовте листя також обрізають, рослини знімають зі шпалер і нижню частину оголеного пагону розкладають на вологий субстрат. Верхню частину підв’язують, а нижню заливають органічними добривами (1:7) для кращого укорінення і засипають 2-сантиметровим шаром субстрату або ґрунтосуміші. Щоб рослини не були ламкими, за 2 дні до цього припиняють їх полив. Омолоджені рослини гальмують плодоношення лише на три дні, а вже через 10-15 днів знову починають нормально плодоносити.

3. Технологія вирощування помідорів

До початку плодоношення помідор може задовільно рости при вологості ґрунту 60% НВ, пізніше оптимальною є 70-80%. Вологість повітря понад 70% порушує процеси запліднення і плодоношення у рослин. Особливо це стосується крупноплідних сортів, у пилку яких багато стерильних пилкових зерняток. Запилення у них неповне, особливо за недостатнього освітлення і високої вологості повітря.

Якщо вологи в субстраті недостатньо, засвоєння рослиною поживних речовин значно погіршується: азот і фосфор переміщуються до стебла із листків, що викликає їх пожовтіння. Зниження температури субстрату нижче 15°С веде до послаблення поглинання фосфору, а надалі й води. Недостатнє освітлення гальмує надходження до помідора калію. Через це в умовах часткового затінення він знижує продуктивність на 30-40%. Підвищення нічних температур прискорює ріст і розвиток рослин, послаблює гілкування, плоди дрібнішають. Натомість при зниженні нічних температур початок плодоношення дещо запізнюється, посилюється гілкування, збільшується кількість плодів в суцвіттях, камерність і розмір плодів.

Потреба рослин в освітлені в різні фази розвитку неоднакова. Особливо чутливі до світла сходи та молоді рослини. Проте не всі сорти однаковою мірою світлолюбні — сорти короткого дня менш вимогливі.

Висаджують розсаду у віці 50-55 днів у фазі 5-6 справжніх листків, за схемою 2,5-2,8 шт/м2. Вибраковують рослини з супротивним розміщенням листків, хворі та слабкі. До кожної підводять крапельницю, здійснюючи автоматичний полив. Після висаджування рослини підв’язують шпагатом до шпалери, а подалі стебло систематично обкручують навколо шпагату. Для боротьби з шкідниками використовують ентомофагів: проти павутинного кліща — фітосейлюса (Phytoseilis persimilis) з розрахунку 20-30 особин на одну рослину, проти тепличної білокрилки — енкарзію (Encarsia formosa) — 30 особин на одного шкідника. Влітку, за середньодобової температури понад 30°С, коли активність і пошукова агресивність фітосейлюса пригнічується, його кількість на одну рослину збільшують до 50-60. Температурні режими мають бути такими: для помідора вдень — 23...25°С, за похмурої погоди — 21...22°С, а вночі — 16...17°С.

Добре зарекомендували себе на гідропоніці такі гібриди, як Верліока, Раїса, Червона стріла, Маєва, Євпатор, Фаталіст, Фараон, Джитана, Ультимо, Балдо, Претті, Калібра.

Для боротьби із бактеріозом (бактеріальною плямистістю) помідора використовують обробку насіння формаліном (1:100), а також обприскування рослин препаратом вітрін С — 2-3 л/га.

4. Технологія вирощування баклажан

З початку двадцятого сторіччя і донедавна баклажан вважався традиційною південною культурою. З наростанням проблеми пошкодження колорадським жуком площі під ним стали різко скорочуватися. Єдиним виходом стало вирощування баклажана в теплицях. І тут сучасні технології, особливо малооб’ємна гідропоніка, ширше розкрили можливості цієї культури, допомогли їй пережити нове народження.

Ключовий елемент в структурі баклажана — коронна квітка. Так називають першу квітку, що з’явилася на рослині. Пагони, що утворюються нижче від коронної квітки,