Хімічна меліорація впливає також на окисно-відновний і поживний режими осушених ґрунтів: на 50–70 мВ зростає ОВП, в 1,5–1,7 раза знижується вміст водорозчинної органічної речовини та відповідно на 100–200, 90–100 мг на 100 г ґрунту — аморфних і двовалентних форм заліза.

4.33. Фізико-хімічні, агрохімічні параметри та продуктивність осушених ґрунтів мілководь залежно від системи заходів щодо їх окультурення

Крім того, під дією кальцієвмісних сполук у два рази підвищується активність нітратних іонів і в 3–4 рази зростає потенційна калійна буферність (РВСк). Характер та ступінь впливу меліорантів на стан ґрунтових процесів були неоднаковими. Так, у перші роки їх застосування найсуттєвішу оптимізацію окисно-відновних процесів і кислотно-лужних параметрів забезпечують фосфогіпс та суміш вапна з фосфогіпсом. Це пояснюється тим, що фосфогіпс характеризується вищою розчинністю й активністю іонів кальцію, ніж вапно, аніони сірчаної та фосфорної кислот здатні утворювати малорозчинні комплекси з іонами заліза й алюмінію. На 3–4-й роки позитивний вплив фосфогіпсу на фізико-хімічні процеси в гумусових горизонтах осушених ґрунтів поступово знижується у зв’язку з міграцією іонів кальцію у нижні горизонти.

Вапно у перші роки після внесення не так помітно впливає на динаміку окислювально-відновних і кислотно-лужних процесів досліджуваних ґрунтів через незначну розчинність та низьку активність іонів кальцію. Тільки на 3–4-й роки після внесення, коли активність іонів кальцію зростає від 1,6–2,3 до 3,9–4,0 мг*екв/л, ефективність цього меліоранта стає досить високою. Проте позитивна дія вапна на ґрунтові процеси обмежувалася лише верхнім 0–20-сантиметровим шаром, тоді як дія фосфогіпсу поширювалася до 50–70 см.

Застосування суміші вапна і фосфогіпсу забезпечувало рівномірніший за профілем ґрунту та триваліший вплив на ґрунтові процеси (табл. 4.10). Тому цей захід хімічної меліорації ґрунтів осушених мілководь є найефективнішим. Однак підвищення вмісту гумусу і поживних речовин досягалося у варіантах дослідних ділянок із застосуванням комплексу агромеліоративних заходів: глибокого розпушування та щілювання ґрунту, внесення одночасно вапна і фосфогіпсу, а також гною (30–60 т/га один раз на 4–5 років) разом із мінеральними добривами. В цих варіантах продуктивність осушених земель була найвищою. Враховуючи специфічні властивості осушених ґрунтів мілководь, найдоцільніше використовувати їх під залуження, переважно сумішками злакових трав, у перші роки сільськогосподарського освоєння

Таким чином, тривале (? 10 років) затоплення заплавних родючих земель водами Кременчуцького водосховища призвело до створення на них різковідновної обстановки, нагромадження закисних сполук заліза, ряду важких металів, значного зниження вмісту органічної речовини та загальних і рухомих сполук азоту й фосфору.

Наступне дренування (осушення) ґрунтів мілководних зон сприяло активізації протилежних, переважно окисних процесів, озалізненню ґрунтового профілю, подальшій мінералізації та зниженню вмісту гумусу і рухомих форм фосфору. Особливо несприятливими в агроекологічному відношенні є різке підвищення вмісту рухомих та обмінних сполук алюмінію, зростання ґрунтової кислотності всіх форм. Враховуючи незадовільні окисно-відновний, кислотно-лужний і поживний режими осушених ґрунтів мілководь, система їх освоєння та окультурення повинна включати: двостороннє регулювання водно-повітряного режиму з нормою осушення 0,8–1,0 м із метою запобігання як поверхневому затопленню, так і переосушенню кореневмісного шару ґрунту; проведення глибокого (0,6–0,8 м) розпушування та щілювання для поліпшення водно-фізичних параметрів ґрунтів і руйнування ущільнених озалізнених прошарків у підгумусових горизонтах, сумісне застосування вапна та фосфогіпсу для насичення вбирного ґрунтового комплексу обмінними сполуками кальцію й підвищення активності його іонів у ґрунтовому розчині, інактивації рухомих сполук заліза алюмінію та зниження ґрунтової кислотності всіх форм; внесення гною (30–60 т/га) і мінеральних добрив для оптимізації поживного режиму та гумусового стану осушених ґрунтів. При цьому найефективнішим напрямом сільськогосподарського використання осушених ґрунтів є їх залуження й переведення в систему сінокосів і пасовищ.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua