І в дослідах з деякими культурами, зокрема специфічними накопичувачами радіонуклідів люпином та вівсом, було показано, що їх внесення в рядки при посіві у кілограмових кількостях на гектар зменшує накопичення як 90Sr, так і 137Сs (табл. 12.6). Більш того, навіть при рекомендованому на забруднених радіонуклідами ґрунтах вищезгаданому співвідношенні основних елементів живлення як 1:1,5:2 додавання мікроелементів посилює їх дію.

12.6. Вплив повного мінерального добрива при співвідношеннях NPK (по 90 кг/га) як 1:1:1 та 1:1,5:2 і мікроелементів на накопичення 90Sr і 137Сs в зерні вівса та люпину, КН

Але при внесенні у ґрунт разом з макроелементами, зокрема фосфорними, а особливо на фоні вапнування, мікроелементи можуть зв’язуватись і переходити у важкодоступний стан. Крім того, внесення кілограмових кількостей на гектар солей мікроелементів технологічно незручне. Саме тому можна рекомендувати внесення мікроелементів шляхом позакореневого підживлення. Особливо ефективним є цей прийом при обприскуванні рослин разом з 1 %–м розчином аміачної селітри, яка, з одного боку, стає джерелом необхідного азоту, минаючи взаємодію з ґрунтовим розчином, а з іншого, посилюючи розчинність солей мікроелементів, стимулює їх надходження у рослини через надземні органи.

Безперечно, роль мікроелементів у цьому аспекті не обмежується лише взаємодією з радіонуклідами прямим чи опосередкованим через них шляхом. Вони можуть впливати на проникність клітинних мембран для радіонуклідів з певними іонними радіусами, зарядом, геометрією координаційної та електронної конфігурацій; можуть активізувати або, навпаки, гальмувати системи транспорту окремих радіонуклідів; утворювати комплексні сполуки з різними речовинами, в тому числі й фізіологічно активними, котрі впливають на надходження радіонуклідів у рослини та їх пересування в окремі органи. І особливо гостро всі ці ефекти можуть проявлятися в умовах природного або штучного дефіциту мікроелементів. Саме тоді їх додаткове внесення може призводити до максимально виражених позитивних результатів.

Органічні добрива. Внесення у ґрунт органічних добрив, які збільшують ємність ґрунтового вбирного комплексу, суттєво зменшує надходження в рослини радіонуклідів. До того ж, органічні добрива, основну масу котрих складають розкладені рештки рослин, містять у збалансованих чи близьких до таких кількостях усі необхідні для рослин макроелементи та мікроелементи, багато з яких знижують надходження радіонуклідів у рослини. Пташиний послід ще й містить кальцій у підвищених кількостях.

Особливо ефективним є внесення гною, перегною, низинного торфу на ґрунтах легкого механічного складу. При цьому органічні і мінеральні речовини цих добрив запобігають переходу в рослини не тільки 90Sr і 137Сs, але й багатьох інших радіонуклідів, в тому числі 239Рu та 241Аm, які не мають ефективних хімічних аналогів–антагоністів серед елементів живлення.

Певна увага в цьому плані надається відомим природним органічним добривам сапропелям. Багаторічний досвід показав, що їх внесення у кількості від 60 до 120 т/га на фоні збільшення врожаю зменшує перехід радіоцезію в зерно вівса і „q„…„|„Ћ„q„y „{„p„‚„„„Ђ„Ѓ„|? „r 1,5–2 „‚„p„x„y, „{„Ђ„‚„}„Ђ„r? „q„…„‚„‘„{„y—„r 2,5–3, „{„p„Ѓ„…„ѓ„„„…ъ–4,5 „‚„p„x„p, „x„u„|„u„~„… масу люпину—в 2–5 разів.

Різко зменшується накопичення радіонуклідів рослинами на кислих дерново–підзолистих ґрунтах при спільному застосуванні вапнування і органічних добрив. Цей захід разом із використанням підвищених доз фосфорно–калійних добрив слід розглядати як один з найбільш істотних серед усіх агрохімічних прийомів, націлених на зменшення надходження радіонуклідів у рослини і водночас на збільшення врожаю.

При використанні органічних та інших місцевих добрив слід дотримуватися певних правил. Гній, компост, попіл, одержані в місцевості з підвищеною щільністю радіонуклідного забруднення, можуть перетворитися на джерело вторинного забруднення ґрунту. Високий рівень забруднення можуть мати і сапропелі за рахунок концентрування радіоактивних частинок з площ водозборів. Тому такі добрива не рекомендується застосовувати на полях із низьким вмістом радіонуклідів. Не слід також вносити їх на овочево–картопляних сівозмінах, продукція яких йде безпосередньо в раціон людини часто–густо без будь–якої кулінарної обробки. Найбільш доцільно їх використовувати у сівозмінах кормового напрямку, на насінницьких ділянках, під технічні культури.

Таким чином, застосування хімічних меліорантів і добрив на забруднених радіоактивними речовинами ґрунтах при дотриманні певних правил і закономірностей з урахуванням специфіки ґрунтів, фізико–хімічних властивостей радіонуклідів, особливостей видів, що вирощуються, є одним з головних засобів зменшення їх надходження в рослини. При цьому треба враховувати і те, що зниження радіоактивності продукції рослинництва досягається не тільки за рахунок зменшення їх накопичення, але й за рахунок розбавлення при збільшенні врожаю.

Підсумовуючи вищевикладене, можна сформулювати декілька правил, яких необхідно дотримуватись при застосуванні меліорантів і добрив на забруднених радіоактивними речовинами сільськогосподарських угіддях. Так, на всіх типах ґрунтів, що мають рН нижче 6,5, необхідно проводити вапнування. Практично на всіх типах ґрунтів і під усі види рослин внесення фосфорних добрив є засобом зменшення в продукції кількості 90Sr. Підвищені норми калію блокують надходження 137Сs. Щодо азотних добрив, то їх треба вносити в дозах, що рекомендовані під культуру за звичайних умов. Для всіх типів ґрунтів важливим є збагачення орного шару органічними добривами, які треба застосовувати з урахуванням можливого їх забруднення радіонуклідами. Необхідно вносити мікроелементи, особливо ті, яких в ґрунті