У Карпатах вплив гірського рельєфу на погодоутворення проявляється через мезомасштабні рухи атмосфери, до яких належать конвективні рухи та місцева гірсько-долинна циркуляція. Термічний вплив орографічно складної поверхні проявляється у посиленні літньої конвекції, яка також спричиняє інтенсивні опади. Конвективні опади мають локальний характер і одночасний прояв на обмежених площах. Мезоструктура поля таких опадів належить до плямистого типу. Термічно зумовлена, інтенсивна впорядкована конвекція сприяє розвитку купчастої і купчасто-дощової хмарності, посиленому випаровуванню з поверхні, активізації грозової діяльності, утворенню внутрімасових термоорографічних опадів. Для окремих територій вони можуть бути досить небезпечними, оскільки при інтенсивних короткочасних зливах на невеликих площах іноді випадає величезна кількість опадів – біля місячної норми і більше. Тоді формуються раптові потужні паводки, як от у липні 1999 року у верхів’ях Сирету та на його притоках, коли паводкова хвиля дуже швидко затопила заплавні місцевості. Наслідками термоорографічного зливового ефекту стали кілька людських життів та значні матеріальні збитки в ряді сіл долини Сирету.

Локальні термоорографічні зливи спричиняють раптові літні паводки на невеликих ріках і водотоках у Центральному та Південно-Східному Передкарпатті, Горганах, Покутсько-Буковинських Карпатах, раптове затоплення частини долинних комплексів. При цьому спостерігається активна грозова діяльність. Вона також належить до мезокліматичних процесів. Гірські хребти виявляють великий вплив на її розвиток і інтенсивність через динамічно-деформаційний вплив на рух повітряних мас. Грозова діяльність атмосфери залежить від орієнтації хребтів по відношенню до пануючих повітряних потоків, тому на навітряних схилах грози відмічаються частіше, чим на підвітряних. На обох карпатських макросхилах буває до 25-40 днів з грозою. Від інших регіонів України Карпати суттєво відрізняються за тривалістю і інтенсивністю гроз (до 15 годин і більше). При зливах з грозами, що завжди мають локальний характер, випадають катастрофічні кількості опадів, як це було у Чернівцях влітку 1965 року, де за добу випав шар опадів 222 мм і було затоплено район міста в басейні невеликої річки Клокучки.

Причиною термічної деформації підстелюючої поверхні і приземного шару повітря є зміни структури радіаційного балансу діяльної поверхні. Термодинамічні чинники – різниця температур поверхні схилів, вертикальні температурні градієнти, параметри турбулентності – спричиняють місцеву циркуляцію повітря, досить значну за масштабами. Вплив її в окремих випадках фіксується на відстані 30-40 км від гір. У гірських районах внаслідок термічних неоднорідностей генерується локальна система вітрів, особливо в гірських долинах. Горизонтальні масштаби таких течій в умовах Карпат досягають десятків кілометрів, вертикальні – 100-1000 м. При від’ємних значеннях балансу завжди спостерігаються гірські вітри з більшими діапазонами швидкостей за рахунок значно інтенсивнішого, ніж при умовах теплого періоду, гравітаційного стоку. Його виникнення можливе і при випаданні опадів у гірській зоні. Гірський вітер, як правило, пов’язаний з інверсіями.

Найбільш розвинута симетрична система місцевих вітрів виникає в глибоких прямих долинах з віссю, орієнтованою з півночі на південь або близько до такого напрямку (у Вододільно-Верховинських Карпатах, Путильському низькогір’ї). У долинах з іншою орієнтацією і складною геометрією (згини або звуження) циркуляція частіше несиметрична і незамкнута. Замкнута циркуляція місцевого типу має специфічний вертикальний зріз. Вона включає в себе різні види руху повітря, що об’єднуються в назві “місцеві вітри”. З огляду на природу місцевих вітрів (з точки зору локальних проявів) можна, очевидно, зробити висновок, що вся система течій повітря у схемі гірського чи долинного вітру є мезомасштабною і може прийматись за мезометеорологічну ознаку.

Інверсійний стан атмосфери належить до мезокліматичного явища кліматотворчого значення, оскільки є характеристикою висотного градієнтного поля температур. Його формування також тісно пов’язане з впливом рельєфу. Термічна стратифікація нижніх шарів атмосфери є важливою характеристикою погодних процесів. Завдяки їй на різноорієнтованих схилах біля земної поверхні виникає різниця вертикальних градієнтів температури. З температурною стратифікацією приземного шару атмосфери безпосередньо пов’язане виникнення багатьох атмосферних явищ, зокрема – туманів та заморозків, утворення яких залежить від умов радіаційного охолодження та турбулентного теплообміну. У гірських районах постійно спостерігається велика повторюваність числа днів з приземними інверсіями, яких тут значно більше, ніж у передгір’ях (приблизно на 15-20%). Зміни орографічних умов сприяють руйнуванню інверсійного шару. З мікро- і мезокліматичної точки зору велике значення мають невеликого масштабу радіаційні інверсії, що утворюються за рахунок стоку холодного повітря у пониження. Момент сходу і заходу сонця в горах має іншу сутність, чим на рівнинах. Тут закритість горизонту і затінення схилів зменшують тривалість прямого опромінення сонцем нижніх частин схилів і дна долин, тому інверсії в горах довготривалі і потужні. Це сприяє високій вологості повітря (через послаблений турбулентний обмін), великій повторюваності туманів, слабких вітрів і штилів у пониззях і долинах.

Мезокліматичний характер мають явища, що призводять до формування так званих горизонтальних опадів – роси, паморозі, інію, ожеледних відкладів. Їх утворення залежить від мезосиноптичної ситуації та місцевих умов. Це досить широко поширені атмосферні явища гірських районів, які виникають в холодну пору року на фоні синоптичних ситуацій, створених проходженням теплих фронтів. Найбільша кількість таких утворень спостерігається на навітряних частинах крутих схилів при температурах повітря від 0°С до -10°С. Середня кількість таких опадів складає близько 0,5% від усієї