Реферат тему

Особливості економічного розвитку країн Латинської Америки

Сучасному господарству латиноамериканських країн притаманні деякі найбільш загальні риси, що історично склалися й продовжують визначати економічне обличчя регіону. Одна з них - багатоукладність економіки. У сільському господарстві ця особливість проявляється у збереженні латифундизму та пов'язаних з ним різних форм докапіталістичних аграрних відносин. Лише в Чилі, Панамі та на Кубі, частково у Мексиці латифундизм ліквідовано. Крім того, у сільському господарстві багатьох країн активно розвиваються капіталістичні виробничі відносини з притаманною їм найманою працею, діють великі монополії. У деяких країнах створено кооперативні та державні господарства.
Певна багатоукладність спостерігається і в промисловості. Майже половину робочої сили регіону становлять ремісники, робітники кустарних підприємств або невеликих фабрик, які всі разом виробляють менше 8% вартості промислової продукції. Поряд з цим існують великі промислові підприємства, що належать місцевому капіталові, державі та іноземним монополіям. Значна питома вага архаїчних укладів у місті й на селі виключає певну частину населення з активних товарно-грошових відносин, звужує внутрішній ринок, гальмує розвиток господарства.
Ще одна із загальних і, по суті, негативних рис сучасного господарства латиноамериканських країн, якої багатьом із них не вдається подолати, полягає у монопродуктовості спеціалізації. Монополія на землю та інші природні ресурси, що зберігається за привілейованими верствами суспільства, обмежений внутрішній ринок і часто недостатній розвиток сучасної обробної промисловості - все це істотні фактори, що спричиняють традиційну орієнтацію національних господарств на ринки розвинутих країн. Політика іноземних монополій гіпертрофує цю орієнтацію, в переважній більшості країн зберігаються монокультурність у сільському господарстві та монопродуктивність у видобувній промисловості. Звичайно, розвиток в окремих країнах обробної промисловості в останні роки дещо сприяв подоланню вузької спеціалізації. Однак на кінець 70-х років єдиний продукт у восьми країнах і два продукти у восьми країнах давали від 50 до 98% експорту, а на початок 90-х років становище майже не змінилося.
Спільною проблемою для всіх без винятку країн Латинської Америки (до речі, як і для країн, що розвиваються, в інших регіонах) залишається уже згадувана залежність від іноземного капіталу. До сказаного варто лише додати, що, за даними МВФ, на країни Латинської Америки на початку 90-х років припадало близько 48% усіх прямих закордонних інвестицій країн, що розвиваються, в цілому. Левова пайка прямих закордонних інвестицій надходить у Латинську Америку із США - 45% інвестицій у країни регіону, Великобританії - майже 19, Японії - понад 18%. Індустріалізація з участю іноземного капіталу є істотною ознакою залежного становища Латинської Америки - наукового, технологічного, патентно-ліцензійного.
Гострою залишається проблема зовнішнього боргу, якою також заклопотані всі без винятку країни Латинської Америки. За роки "втраченого десятиліття" зовнішній борг Латинської Америки зріс від 221 млрд дол. у 1980 р. до 441 млрд дол. у 1990 р. Тенденція до його зростання зберігається, і вже 1992 р. зовнішній борг сягав 459 млрд дол. (табл. 1). Тягар лише обслуговування такого боргу значно перевищує економічні та фінансові можливості регіону:

достатньо сказати, що співвідношення суми сплати за борг до суми експортної виручки становить 17,6%, а в міжнародній практиці межею фінансової безпеки вважається 10-відсотковий рівень.
Як зазначалося, в економіці Латинської Америки, на відміну від інших регіонів світу, досить сильні позиції має державний сектор. До речі, його розвиток часто зумовлений нездатністю національного приватного капіталу успішно конкурувати з іноземним капіталом, здебільшого репрезентованим ТНК. Тому в окремих випадках розвиток державного сектора є єдиною реальною силою, здатною протистояти міжнародним монополіям. Проте у реальних умовах державний сектор - явище суперечливе. Справа в тому, що значення й характер функціонування державного сектора в економіці різних країн неоднакові і залежать часом від співвідношення політичних сил у них. У деяких країнах держава контролює інфраструктуру, великі нафтові, металургійні, хімічні підприємства, водночас її позиції слабкіші у машинобудуванні, електротехнічній, радіоелектронній та інших галузях, що визначають науково-технічний прогрес. Великі державні підприємства діють у металургійній промисловості та в машинобудуванні Аргентини, Бразилії, Мексики. В Аргентині до державного сектора належать також головні потужності м'ясохолодобойної промисловості, що є однією з провідних галузей економіки цієї країни. Значною є частка державних капіталовкладень у провідні галузі економіки та в інфраструктуру. На частку держави припадає від 40 до 50% валових капіталовкладень у Болівії, Перу, Еквадорі, від 30 до 40% - в Колумбії, Уругваї.
Одна з основних особливостей сучасного економічного розвитку регіону полягає в тому, що він продовжує залишатися маргінальною, периферійною частиною світового господарства і, як і раніше, перебуває в багатосторонній залежності від провідних промислових центрів. З одного боку, Латинська Америка має досить сприятливі умови для всебічного економічного розвитку. Вона володіє значними людськими ресурсами. В її розпорядженні величезні масиви родючих земель. Загальна площа сільськогосподарських угідь сягає 1546 млн га, щоправда, землі, які обробляються, становлять лише 8% цієї площі. Надра Латинської Америки багаті на великі запаси різноманітної мінеральної сировини. Це дає змогу регіонові посідати провідне місце у світі за низкою показників: на Латинську Америку припадає від 30 до 50% світового виробництва срібла, сурми, вісмуту, молібдену, міді, залізної руди, олова; від 20 до 30% світового виробництва бокситів, сірки, цинку, марганцю, свинцю; вона посідає помітне місце у виробництві золота, нікелю, хрому, фосфатів, вольфраму тощо. Латинська Америка багата всіма видами енергоносіїв. Деякі країни регіону, зокрема Бразилія, Мексика, Аргентина, за