Деякі аспекти вивчення населення України знаходимо у публікаціях С.О.Подолинського (про стан здоров’я населення, трудові стосунки українців), І.Я.Франка і П.А.Грабовського (про трудову міграцію селян), Є.В.Святковського, І.Пантюхова (про природний рух населення), М.І.Туган-Барановського (про місце і роль людини, її праці у господарському поступі, про мотивацію праці) та ін..

Розвиток географії населення у кінці ХІХ на початку ХХ ст. відбувався переважно на основі аналізу даних першого Всеросійського перепису населення 1897 р. і здійснювався переважно статистиками. Регіональний огляд сільського населення європейської частини Росії (в т.ч. і України) за даними цього перепису здійснив відомий географ (відомий більше як кліматолог) О.Воєйков, він показав загальні закономірності розподілу населення, особливості його природного руху. Він підкреслив, що вирішальним фактором у розподілі населення є не стільки навколишнє середовище, скільки сама людина. Ця ідея О.Воєйкова була підхоплена передусім у Радянській Україні у процесі боротьбі з антропогеографією. Остання, зародившись у ХІХ ст. в Німеччині, передбачала вирішальний вплив природних умов на розселення людей. Представниками антропогеографії в Україні були М.Кордуба, С.Л.Рудницький, О.Степанів, а пізніше – В.М.Кубійович.

С.Л.Рудницький у своїх працях “Чому ми хочемо самостійної України”, “Україна – наш рідний край”, “Україна і українці”, “Територія й населення України” та багатьох інших, визначає особливості демографічної і національної політики українського народу. Він вважає, що “могутність народів більше залежить від біологічних, ніж від економічних чинників”, і тому важливим повинно бути “стремління до расово найкращого приплоду” і “якісно вищого приросту населення”. Значну увагу приділяє розселенню українського народу на його етнічних землях, і на основі цього визначає етнічні межі України, досліджує поселення українців у діаспорі.

У перші роки радянської влади в Україні антропогеографічні ідеї були оголошені ворожими і розвиток науки, в т.ч. і географічної, відбувався на основі нової методології – діалектичного та історичного матеріалізму. Увага географів у цей час була звернена на питання розміщення виробництва і в боротьбі з антропогеографією географічні дослідження населення не проводились взагалі. Радянський вчений М.М.Баранський пізніше образно відзначив, що “з водою була вихлюпнута і сама людина, розділ про населення безслідно щез, провалившись між природою та господарством”.

Загальні відомості про населення ми знаходимо у підручниках з економічної географії К.Г.Воблого, В.Садовського, М.Фещенка-Чопівського та ін. Крім цього, В.Садовський зробив значний внесок у демо- та етногеографією. У своїх працях “Північно-західна Україна у світлі статистики” (1924), “Людність західноукраїнських земель по польському перепису 30 вересня 1921 р.”, “Українці поза межами УРСР на основі перепису 1926 р.”, “Огляд літератури про українську демографію” (1931 р.) вчений розкриває необ’єктивність польської статистики щодо етнічного складу населення, встановлює зміни чисельності українців в Україні та за її межами на початку XX ст., дає критику політики русифікації, що проводилась царською і радянською владою стосовно українців. Детальний опис демографічних процесів на території України початку ХХ ст. знаходимо у працях вчених Інституту демографії АН УРСР – М.Птухи (директор), Ю.Корчак-Чепурківського, С.Томіліна, М.Трачевського, П.Пустохода, Ю.Масютіна, А.Хоменко та ін. Вони здійснили аналіз процесів смертності у різних регіонах і серед різних вікових груп населення, впливу вікової структури на продуктивність праці у виробництві, демографічне прогнозування. Вченими-демографами було розроблено програму і організовано перепис населення 1937 р., але його результати радянський уряд визнав недійсними, а вчених було знищено. Їх наукові праці тривалий час були заборонені для ознайомлення. Невідомими для українського загалу були тоді також і праці українського вченого В.Кубійовича, який проживав у Польщі. Цей вчений-енциклопедист написав багато наукових праць, в яких висвітлювались питання географії населення (тоді – антропогеографії) України і окремих її регіонів (передусім Галичини, Закарпаття, Волині та ін.). Він досліджує пастуше життя у Карпатах, людність Українських Карпат, зміни у стані людності Радянської України у першій половині ХХ ст., міграції, національний склад населення за переписами 1926 і 1959 рр. особливості розселення українців в Україні та у діаспорі, етнічні меншини в Україні, міста України та ін. Найповніше питання географії населення представлені у книзі “Географія українських і сумежних земель” (1938 р.), у серії карт “Населення” в “Атласі України і сумежних країв” (1937 р.), статтях в “Енциклопедії Українознавства” (13 т.) та інших наукових виданнях. Цього вченого, поправу, можна вважати засновником географії населення в Україні. Поруч з ним у передвоєнний період у галузі географії населення працювали О.Степанів, М.Кулицький, В.Огоновський, та ін. О.Степанів, що була ученицею С.Рудницького, здійснила комплексне і найбільш повне дослідження міста Львова, яке може й зараз служити зразком географічної характеристики міста (“Географічний нарис Львова”, 1938; “Сучасний Львів”, 1943; “Архітектурне обличчя Львова”, 1945 та ін.).

В.Огоновський видав серію статей та книжок з проблем демо- і етногеографії Галичини, Полісся, західних земель України, Мармарощини, в яких розкрив особливості природного руху, густоту населення, його етнічний склад, визначив чисельність українців у Румунії, Словаччині.

М.Кулицький досліджував зимаркові оселі на Галицькій Гуцульщині, він — автор великої кількості карт, що відображають населення, у “Атласі України і сумежних країв” (1937 р.) та “Енциклопедії Українознавства”.

Саме завдяки його працям можемо говорити про початок диференціації географії населення на окремі наукові напрямки (галузі) ще у І половині ХХ ст. (30-40-і роки). А вже чітко ці напрямки визначились у 50-60-і роки цього століття. Це було зумовлено бурхливим розвитком міст та їх агломерацій, значними потоками (міграціями) людей із сільської місцевості у міста, потребами раціонального використання