Реферат на тему:

Основні принципи ґрунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства

Найефективніше забезпечити захист земель від водної й вітрової ерозій та їх раціональне використання й охорону, оптимізувати структуру сільськогосподарських ландшафтів дає можливість введення контурно-смугової системи землекористування. На землях сільськогосподарського призначення цим вимогам відповідає ґрунтозахисна система землеробства з контурно-меліоративною організацією території.

Така система землеробства була розроблена в Інституті землеробства у співдружності з іншими науковими установами в 1975–1985 роках і вперше реалізована у практиці на території одного з базових господарств (площа 3,5 тис. гектарів) Обухівського району Київської області. В умовах складного рельєфу та високої потенційної небезпеки прояву ерозійних процесів і високоінтенсивного ведення сільськогосподарського виробництва вперше в Україні було здійснено системний підхід до розв’язання проблеми формування екологічно стійких агроландшафтів, запобігання водноерозійним процесам, зарегулювання поверхневого стоку, підвищення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, створення сприятливих умов для відтворення дикої флори та фауни. Ця наукова розробка в 1991 році одержала Державну премію України в галузі науки і техніки.

Основні принципи й ланки ґрунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства показано на рисунку 4.1. Основою цієї системи землеробства є:

диференційоване використання орних земель на території з потенційною високою небезпекою прояву ерозійних процесів та з урахуванням ґрунтоволандшафтних факторів. Це положення реалізується розподілом орних земель на три еколого-технологічні групи:

застосування оптимальної структури посівних площ сівозмін;

перехід від традиційних технологій обробітку ґрунту до ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур стосовно кожної еколого-технологічної групи земель;

виведення із складу ріллі середньо- та сильноеродованих земель на схилах крутістю понад 50, а в окремих випадках на сильноулогованих схилах і понад 30;

досягнення бездефіцитного балансу гумусу й основних поживних речовин та інтегрованого використання органічних і мінеральних добрив, у тому числі соломи, інших рослинних решток та сидератів;

впровадження контурної організації території орних земель, багаторічних насаджень і природних кормових угідь на схилах із створенням контурно-смугової структури ландшафту;

створення протиерозійних заходів постійної дії (водорегулювальні вали, тераси різних типів, лісосмуги, буферні смуги із багаторічних трав по контурних межах масивів, полів, робочих ділянок, залужених водостоків), а також використання існуючих елементів польової гідрографічної мережі для зарегулювання і нагромадження вологи на схилових ділянках та безпечного відводу надлишку талих і дощових вод у гідрографічну мережу.

Рис. 4.1. Основні принципи і ланки ґрунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства

Контурно-смугова система землекористування передбачає систему взаємозв’язаних протиерозійних заходів щодо зарегулювання поверхневого стоку талих і дощових вод або безпечного відведення його надлишку в гідрографічну мережу з урахуванням рельєфу місцевості та особливостей ландшафту на суміжних територіях. Система протиерозійних заходів проектується і здійснюється на всій водозбірній площі, починаючи від вершини водозбору (вододілу) до днища балок чи заплав річок, забезпечуючи поряд із зарегулюванням поверхневого стоку безпечне скидання в польову гідрографічну мережу надлишку талих і дощових (особливо зливових) вод. У зоні дії вітрової ерозії ця система землеробства передбачає як забезпечення захисту ґрунтів від водної ерозії так і руйнування потоками вітрів та знищення сходів сільськогосподарських культур від засікання дрібноземом.

Контурно-меліоративна система землеробства на землях сільськогосподарського призначення забезпечувала у господарствах України, в яких її впроваджували у 1986–1990 роках, зменшення втрат ґрунту від ерозії до допустимих меж, підвищення його родючості, зростання врожайності сільськогосподарських культур та сталий екологобезпечний розвиток аграрних виробничих систем різної спеціалізації.

Диференційоване використання орних земель. Використання орних земель диференціюється їхнім поділом на три еколого-технологічні групи (ЕТГ). До І ЕТГ належать землі з повнопрофільними і слабоеродованими ґрунтами, розташованими на рівнинах і схилах крутістю до 30, характер рельєфу та якісний стан ґрунтового покриву яких дає змогу вирощувати всі культури, включаючи просапні.

В межах І ЕТГ виділяють дві підгрупи:

1-а — рівнинні землі (схили крутістю до 10) де немає обмежень у виборі напрямків обробітку ґрунту та сівби;

1-б — схилові землі (крутістю 1–30) і ділянки зі схилами крутістю до 10 у середній і нижній частинах водозбору в Степовій і Лісостеповій зонах із великими водозбірними площами, на яких обов’язковий обробіток ґрунту і посівів сільськогосподарських культур упоперек схилів або контурно з допустимим схилом до горизонталей місцевості. У сівозмінах І ЕТГ розміщують інтенсивні зерно-паро-просапні сівозміни, в разі потреби — з максимальним насиченням просапними культурами. Вирощувати всі культури у сівозмінах доцільно за ґрунтозахисними технологіями, забезпечуючи при цьому бездефіцитний баланс гумусу, азоту, фосфору і калію.

До ІІ ЕТГ належать землі, розміщені на схилах крутістю 3–50 у комплексі зі слабо- та середньозмитими ґрунтами. Тут впроваджуються ґрунтозахисні зерно-трав’яні й трав’яно-зернові сівозміни, що мають високу ґрунтозахисну здатність. Розміщувати пари та просапні культури на землях ІІ ЕТГ забороняється. Відтворення родючості ґрунтів досягають насиченням сівозмін багаторічними травами (до 50% і більше), впровадженням ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту і застосуванням підтримуваних доз добрив.

Для диференціації щільності протиерозійних заходів, включаючи агротехнічні, коригування ґрунтозахисних сівозмін (за ступенем насичення багаторічними травами) землі ІІ ЕТГ поділяють на дві підгрупи:

ІІ-а — землі з крутістю схилів 3–50 без чітко сформованих улоговин, їх використовують під зерно-трав’яні сівозміни;

ІІ-б — землі з крутістю схилів 3–50, пересічені улоговинами з середньо- та сильнозмитими ґрунтами, використовують під трав’яно-зернові сівозміни або вилучають з обробітку і зі складу орних земель.

До земель ІІІ ЕТГ належать схили крутістю понад 3–50, із середньо- та сильноеродованими ґрунтами, площі зі слабоеродованими ґрунтами на елювії твердих і піщаних порід, а також зі слабоеродованими, але низькопродуктивними ґрунтами. Їх виводять з обробітку та зі складу орних на постійно з наступним залуженням, включаючи і природне, або залісненням.

Контурно-смугова організація території.