Основою контурно-смугової організації території є диференційоване розмежування земельних угідь згідно з її грунтово-ландшафтними умовами. Диференціацію, або групування, земель за типом використання здійснюють залежно від величини водозбірної площі, крутості та довжини схилів. Виділяють ЕТГ і підгрупи орних земель, визначають та розміщують масиви й поля сівозмін, ділянки постійного залуження, площі під багаторічні насадження і природні кормові угіддя. Якщо потрібно знизити швидкість стоку талих та дощових вод за рахунок скорочення довжини схилу й ретельнішого врахування принципів ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території, характеру поперечного і поздовжнього профілів схилу, допустимих параметрів відхилення межі ділянок та лінійних елементів від горизонталей місцевості проводять внутрішньопольову організацію території, визначають робочі та технологічні ділянки в середині полів. Це також стосується масивів садів і пасовищ та інших відкритих земельних ділянок.

Лінійні рубежі контурно-смугової організації території розміщують упоперек схилів у напрямку, наближеному до горизонталей місцевості. Загальний напрямок контурного обробітку і розміщення рядків культур у напрямку горизонталей залежать від розташування полів, кварталів садів на схилах, форми рельєфу та крутості схилів. Контурні рубежі фіксують на місцевості засобами постійного впорядкування території (валами різних типів, лісосмугами, буферними смугами з багаторічних трав). При цьому враховують існуючу гідрографічну мережу, яка виконує функції водостоків щодо безпечного скидання надлишку талих і зливових вод (залужені улоговини, днища балок, річки, стави, водойми, озера).

У Степовій і Лісостеповій зонах, де мають місце водна й вітрова ерозії ґрунтів, на землях першої та другої ЕТГ перевагу віддають захисту земель від водної ерозії, тому поздовжні боки полів і лісосмуг у них (навіть на землях підгрупи І-б) розміщують упоперек схилів, по контуру. Заходи проти вітрової ерозії посилюють ґрунтозахисним обробітком із залишенням на поверхні рослинних решток, створенням буферних смуг із багаторічних трав та куліс упоперек основного напрямку шкідливих вітрів.

Контурно-смугова організація території забезпечує підвищення захисних функцій існуючих сільськогосподарських ландшафтів по водозбірних басейнах в межах землекористування у взаємодії з існуючими елементами організації території на водозбірних площах прилеглих землекористувань. Така організація території є одним із найважливіших протиерозійних заходів постійної дії, яка дає змогу зберегти до 50% ґрунту й зумовлює здійснення всіх технологічних операцій упоперек схилу, або по контуру.

Закріплення на місцевості контурної організації території. У комплексі розбивочних робіт закріплюють проектні лінії межовими знаками встановленого зразка. Постійні знаки встановлюють тільки на початку i в кінці проектних ліній у місцях імовірного їх довгострокового зберігання. Криволiнiйнi місця проектних ліній закріплюють тимчасовими знаками на перiод виконання комплексу робіт, щодо їх виносу i закріплення.

Лiнiйнi рубежі (захисні лісосмуги, вали-тераси, вали-дороги, буфернi смуги з багаторічних трав) відмежовують у натурi на їх запроектовану ширину проорюванням борозни з верхнього боку по схилу i наорювання валика трьома проходами вскладок плужними агрегатами з нижнього боку. Для запобiгання лiнiйній ерозiї вздовж борозен зі схилом понад 0,010 роблять розриви верхньої борозни, виглиблюючи плужний агрегат через 50–100 м.

До розробки проектiв на будiвництво гiдротехнiчних протиерозiйних споруд, створення захисних лiсових насаджень по лiнiйних рубежах формують тимчасові буферні смуги з багаторiчних трав. Постiйнi й тимчасові буферні смуги на мiсцi запроектованих лiнiйних рубежiв створюють в період перенесення проектів у натуру. Тимчасові буферні смуги є осьовою лінією при здійсненні топографічних зйомок для розробки робочих проектiв будiвництва гiдротехнiчних протиерозiйних споруд.

Структура посівних площ і сівозміни. Всі сівозміни в контурно-меліоративній системі землеробства базуються на принципах їхньої ґрунтозахисної ролі, оптимального набору і чергування сільськогосподарських культур з урахуванням протиерозійної здатності останніх та розміщення по оптимальних попередниках із дотриманням допустимих періодів повернення культур на попереднє місце вирощування. Загальним принципом формування системи сівозмін із забезпеченням високої продуктивності всіх культур є спроможність їх запобігати ерозійним процесам, ефективно використовувати вологу, відновлювати родючість ґрунту, зокрема підтримувати бездефіцитний баланс гумусу, та створювати оптимальний фітосанітарний стан ґрунту при відносно незначних витратах хіміко-техногенних ресурсів.

Захисна роль сівозмін поряд з протиерозійною здатністю культур забезпечується розміщенням їх упоперек схилів та контурно, застосуванням ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур протягом усього року. В разі потреби цей агротехнічний комплекс доповнюють протиерозійними заходами постійної дії — лісосмугами, водорегулювальними валами різних типів, буферними смугами з багаторічних трав.

На землях І ЕТГ розміщують зернопарові та зернопросапні сівозміни, насичені при необхідності такими просапними культурами, як цукрові буряки, соняшник, кукурудза. Отже, інтенсивне землеробство локалізується на повнопрофільних і слабозмитих високородючих ґрунтах плато й схилових ділянках крутістю до 30 з метою підвищення ґрунтозахисної ефективності польових сівозмін, особливо на полях, зайнятих парами та просапними культурами, застовують смугове розміщення парів і просапних культур із культурами високої ґрунтозахисної здатності або розміщення на них вузьких (в 2–3 проходи посівного агрегату) буферних смуг із багаторічних трав. Для підтримання як мінімум бездефіцитного балансу гумусу в цих сівозмінах використовують усі резерви органічних добрив, у тому числі відходи рослинництва, гній, компости, сидерати. Якщо немає можливості забезпечити бездефіцитний баланс гумусу при