На легких за механічним складом, малородючих та еродованих ґрунтах Полісся необхідно забезпечувати активно позитивний баланс усiх елементiв живлення, з надлишком, що дасть змогу вести розширене вiдтворення родючості ґрунтів.

На повнопрофiльних i слабоеродованих ґрунтах I ЕТГ найдоцiльніше при необхiдностi вести iнтенсивне землеробство. Високопродуктивнi, вимогливi до родючостi ґрунту культури зерно-паро-просапної та iнших iнтенсивних сiвозмiн потребують значної кiлькостi поживних речовин. Висока врожайнiсть культур зумовлює високу мiнералiзацiю гумусу i винос поживних речовин. Поповнення гумусу в системi КМЗ передбачається передусiм за рахунок використання органiчних добрив: гною, повернення у ґрунт рослинних решток побiчної продукцiї культур — соломи зернових, стебел кукурудзи, соняшнику. Це зумовлюється не тiльки необхiднiстю створення бездефiцитного балансу гумусу, але й можливiстю за рахунок реутилiзацiї поживних речовин значно скоротити енергоресурснi витрати. В господарствах тваринницького напряму завдяки великому обсягу виробництва i використання гною й вiдповiдної кiлькостi внесення з ним органiчного азоту та iнших поживних елементiв потреба у мiнеральних добривах зменшується до мiнiмуму. В iнших господарствах за нестачi органiчних добрив для забезпечення оптимального балансу витрати основних елементiв потрiбно компенсувати за рахунок мiнеральних добрив.

На схилових землях II ЕТГ (слабо- i середньоеродованих) в умовах переважно біологічного землеробства оптимізація балансу поживних речовин значною мірою досягається застосуванням бiотехнологiчних засобів. На фоні комплексу протиерозійних заходів у ґрунтозахисних зерно-трав’яних сівозмінах, насичених багаторічними та однорічними травами i культурами суцільного посіву, відчужуваний з урожаєм азот компенсується за рахунок його біологічної фіксації бобовими культурами. Внаслідок цього відповідно скорочується обсяг використання азотних мінеральних добрив, зменшується небезпека забруднення екосистеми продуктами ерозії. Частково дефіцит поживних i бiофiльних речовин можна поповнювати за рахунок повернення в ґрунт соломи та іншої нетоварної продукції. Мінеральні добрива застосовують у мінімальних дозах з локальним їх внесенням у ґрунт i при підживленні озимих та багаторічних культур.

Родючість ґрунтів III ЕТГ у процесі виведення їх із складу орних земель при поступовому залуженні чи залісненні відновлюється природним шляхом. Великим резервом постачання біологічного азоту є підвищення врожаїв бобових багаторічних трав. На даний час їхня синтезуюча роль використовується тільки на 10–12%.

Для забезпечення оптимального балансу поживних речовин i підтримання виробництва на високому рiвнi за умови використання всіх бiотехнологiчних засобів альтернативи мінеральним добривам немає. За балансовими розрахунками, потреба в мінеральних добривах для досягнення економічно ефективного рівня врожаю культур на ґрунтах I ЕТГ при досягненні бездефіцитного балансу гумусу становить 150–170 кг/га NРК. Для подальшого підвищення продуктивності землеробства й оптимізації гумусного i поживного режимів цю кількість потрібно збільшити до 230–250 кг/га NPK.

На відміну від традиційних рекомендацій щодо застосування добрив на еродованих землях, суть яких полягає у зростанні доз внесення поживних елементів пропорційно ступеню еродованості ґрунтів, при КМЗ застосовують принципово новий підхід, при якому на еродованих ґрунтах не планують підвищення доз добрив. Навпаки, максимальні дози добрив передбачають вносити на найбільш родючих ґрунтах І ЕТГ, де планують одержати максимальну продуктивність культур.

Протиерозійне значення рослинних решток. На орних землях залишення на поверхні поля рослинних решток є ефективним заходом захисту ґрунтів від ерозії в осінньо-весняний період, коли поверхня поля залишається відкритою після збирання врожаю попередника до сівби наступної культури.

Рослинні рештки захищають поверхню ґрунту від водної ерозії при сніготаненні та під час зимових пилових бур, при випаданні дощів вони амортизують кінетичну енергію крапель і відокремлення частинок ґрунту. Наявність рослинних решток запобігає замулюванню ґрунтових капілярів й утворенню кірки на поверхні, завдяки чому зберігається на належному рівні водопроникність ґрунту, зменшується поверхневий стік. Створені з рослинних решток невеликі перешкоди для поверхневого стоку сприяють зниженню швидкості води і втрат ґрунтових часток.

У період вегетації рослин збережені рештки попередника сприяють зменшенню втрат вологи на фізичне випаровування, а взимку затримують додаткову кількість снігу, що в цілому забезпечує поліпшення водного режиму ґрунту. Крім того, взимку рослинні рештки зменшують глибину промерзання ґрунту, а влітку оберігають його від високих температур.

Використання захисної ролі рослинних решток у системі заходів щодо захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозій дає можливість забезпечувати зменшення ерозійних процесів до допустимих параметрів протягом усього року. Залежність втрат ґрунту від ерозії в полях сівозмін від кількості рослинних решток показана на рисунку 4.2.

Рис. 4.2. Взаємозв’язок між скороченням втрат ґрунту і покривом із рослинних решток у полях (системи і методи раціонального землекористування, Jowa Export–Import, 1998)

Ґрунтозахисними можна вважати такі агротехнічні заходи, які забезпечують після сівби збереження на поверхні поля не менше 30% післяжнивних решток. Їхня кількість залежно від культури і способу обробітку може коливатися від 10 до 90%. Кожний прийом з обробітку ґрунту, передбачений технологіями вирощування культур, забезпечує після його проведення залишення на поверхні ґрунту певної кількості післяжнивних решток, яку в полях сівозмін можна збільшити таким чином:

підвищенням відсотка культур суцільного посіву, особливо багаторічних трав, і, навпаки, зниженням — просапних культур;

серед групи просапних культур зростанням відсотка високостеблих культур (кукурудза, соняшник) та зниженням низькостеблих (соя, цукрові буряки, картопля);

зростанням урожайності культур, оскільки з вищим урожаєм збільшується і кількість рослинних решток;

проведенням якомога меншої кількості операцій з обробітку ґрунту, особливо перед або під час найбільш ерозійно небезпечних періодів (кінець весни — початок літа);

зменшенням проходів сільськогосподарської техніки;

зниженням швидкості агрегатів при обробітку ґрунту, щоб не допустити вищого відсотка загортання решток чи їх засипання;

використанням голчастих борін замість зубових, які згрібають із поверхні ґрунту рослинні рештки;

використанням культиваторів із прямими лезами.

Для максимального збереження рослинних решток