Реферат на тему:

Оптимізація структури землекористування

В умовах реформування сільськогосподарського виробництва, особливо в контексті нових земельних відносин, формування господарських структур, подрібнення землекористувань, виникла проблема трансформації сівозмін, які були притаманні крупному товарному виробництву в колишніх колгоспах і радгоспах. Оптимізація цього фактора, стосовно умов обмеженого ресурсного забезпечення, відіграє важливу роль у підвищенні ефективності виробничих систем.

Дослідження, проведені у господарстві ім. Петровського Миргородського району Полтавської області (рис. 17.3), свідчать про доцільність трансформації традиційних 10–12–пільних сівозмін у короткоротаційні. Орні землі займають площу 2486 га. Ґрунти переважно чорноземи типові малогумусні середньосуглинкові. Середньозважений вміст гумусу складає 3,6% (при оптимумі для цих ґрунтів 4,0–4,5%), азоту сполук, що легко гідролізуються — 21,7 мг/кг ґрунту. Біля 50% ґрунтів мають підвищену й високу забезпеченість рухомим фосфором і обмінним калієм та 50% — середню й низьку. Спеціалізація в галузі рослинництва — зерно–бурякова, у тваринництві — молочна з розвиненим свинарством.

За проектом землевпорядкування у господарстві планувалося освоєння 10–пільної зернопросапної і кормової сівозмін. У процесі реформування землекористування кормова сівозміна, що складалася з численних дрібноконтурних ділянок, ліквідована, а її землі перейшли в розпорядження сільської ради, або приєднані до польової сівозміни. На прикладі 10–пільної зернопросапної сівозміни проведено дослідження варіантів можливої оптимізації розміщення культур на даному земельному масиві з метою ресурсо– та енергозбереження.

У польовій сівозміні було запроектоване наступне типове чергування культур: 1 — багаторічні трави, 2 — озима пшениця, 3 — цукровий буряк, 4 — горох, 5 — озима пшениця, 6 — соняшник, 7 — зайнятий пар, 8 — озима пшениця, 9 — кукурудза на зерно, 10 — ячмінь з підсівом багаторічних трав. У цілому ця 10–пільна сівозміна є науково–обґрунтованою з усіх точок зору. Але для нових економічних умов, а також стосовно результатів наших досліджень, більш ефективним варіантом є організація двох сівозмін (рис. 17.3):

інтенсивної зернопросапної і зернотрав’янопросапної (табл. 17.1). Така структура землекористування дає можливість у зернопросапній сівозміні запровадити найбільш екологічно й енергетично вигідну органічну систему удобрення з внесенням високих доз гною, а в зернотрав’янопросапній — органо–мінеральну систему удобрення, засновану на поєднанні побічної продукції та середніх доз NPK. Така організація землекористування має певні переваги. Так, при збереженні кращих попередників є можливість більш оперативно маневрувати площами посіву польових культур в залежності від потреб ринку, ресурсних можливостей, кліматичних умов. У таблиці 17.1 наведений варіант із максимальним насиченням соняшником (на 0,5 поля більше ніж в 10–пільній сівозміні). При необхідності завжди є можливість збільшити питому вагу будь–якої просапної або зернової культури за рахунок інших без порушення сівозмінного фактору та погіршення фітосанітарного стану ґрунту.

17.1. Чергування культур у сівозмінах

Крім того, при обмеженні середньої відстані перевезень від об’єктів тваринництва до полів інтенсивної зернопросапної сівозміни, де сконцентровано застосування гною, й посівів культур, транспортування урожаю яких потребує значних витрат (кукурудза на силос, буряки, нетоварна частина урожаю), значно зменшуються об’єми внутрішньогосподарських вантажоперевезень (табл. 17.2). Основна частина багаторічних і однорічних трав, які розміщені у віддаленій від ферм зернотрав’янопросапній сівозміні, заготовлялася в господарстві на сіно, тому транспортування продукції з високою питомою масою вологи з віддалених полів зводиться до мінімуму (тільки зелена маса однорічних трав на годівлю).

17.2. Порівняльний об’єм вантажоперевезень у типовій і реформованих сівозмінах (на прикладі господарства ім. Петровського)

Для максимального забезпечення потреб конвеєра зелені корма виробляються також на прифермській ділянці довготривалого вирощування багаторічних трав із різним періодом достигання (люцерна, козлятник східний, бобовозлакові суміші). В зернотрав’янопросапній сівозміні

передбачається наявність люцерни у вивідному полі, що дозволяє, в залежності від стану та продуктивності травостою, вирощувати її протягом трьох і більше років без порушення сівозміни. В роки переорювання багаторічних трав проводиться їх літній посів після збирання гороху та однорічних трав, що дозволяє надійно отримати сходи, уникнути негативного впливу покривної культури, збиральної техніки, значно зменшити норму висіву насіння.

Важливою перевагою представлених сівозмін є можливість отримання частини продукції з обмеженим застосуванням агрохімікатів, а також покращання збалансованості кормів за протеїном, що важливо при виробництві продукції для дитячого й дієтичного харчування.

Ефективність виробничих систем у ринкових умовах, у значній мірі, залежить від структури посівних площ. При впроваджені альтернативних сівозмін структура посівних площ може суттєво змінюватися без порушення основних принципів плодозміну. В таблиці 17.3 наведено структуру посівних

17.3. Структура посівних площ і вихід протеїну при різних сівозмінах

Примітки: 1 — 10–пільна сівозміна; 2 — 6 –ти і 4 — пільні сівозміни;

* в чисельнику — г/кг, в знаменнику — т

площ, яка відповідає новим сівозмінам і більш доцільна при орієнтації розвитку господарства на стабілізацію поголів’я худоби й отримання конкурентноздатної тваринницької продукції. З метою вирішення даної задачі необхідно налагодити виробництво достатньої кількості збалансованих за протеїном кормів. З цієї точки зору перевагу має запропонований нами варіант, при якому вміст перетруйного протеїну в одній кормовій одиниці складає 98,4 г проти 87,7 г при 10–пільній сівозміні. Збільшення виробництва білка досягається за рахунок скорочення площі посіву озимої пшениці й кукурудзи та збільшення питомої ваги гороху (160 г протеїну на 1 кг) й соняшнику (294 г протеїну на 1 кг шроту). Скорочення площі посіву кукурудзи на зерно зумовлено ще й тим, що без відповідного ресурсного забезпечення у виробничих умовах ця культура за прибутковістю не переважає соняшник, а за продуктивністю — ячмінь та овес, собівартість яких також значно нижча.

Для отримання стабільних урожаїв польових культур вміст гумусу в