ґрунті для даних ґрунтово–кліматичних умов повинен складати 4–4,5%. Рішення цієї проблеми залежить від кількості органічної речовини, що надходить в ґрунт. Традиційно вважається, що основним джерелом органічної речовини в землеробстві є гній. На сучасному етапі, при суттєвому зменшенні поголів’я худоби, це положення дещо змінилося. Так, в господарстві до скорочення поголів’я сільськогосподарських тварин (1992р.) вироблялося приблизно 35 тис. т гною, в результаті скорочення (1996р.) — тільки 21–22 тис. т. Для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу необхідно вносити близько 30 тис. т гною (табл. 17.4), тобто недостає 8–9 тис. т. В господарстві виробляється 7,8–8,0 тис. т соломи, стебел кукурудзи та соняшнику. На корм і підстилку необхідно відповідно 1,7 та 3,5 тис. т. Загальна потреба по тваринництву — 5,2 тис. т. Залишається 2,6 тис. т побічної продукції.
17.4. Баланс гумусу в різних сівозмінах, т/га
Тонна соломи в лівобережному Лісостепу на чорноземі типовому сумісно з 10 кг азоту за своєю дією на урожай та родючість ґрунту наближається до 5 т гною. Відповідно 2,6 тис. т відходів рослинництва еквівалентні 13 тис. т гною і їх застосування на добриво дозволить забезпечити позитивний баланс гумусу. Крім того, відпадає необхідність перевозити солому з віддалених полів.
Багаторічні трави у вивідних полях. Як уже згадувалося, важливим заходом щодо підвищення сталості функціонування землекористування є впровадження адаптованого до сучасних технологій вирощування багаторічних трав, перш за все люцерни — основної ґрунтопокращуючої та найціннішої кормової культури в лісостеповій зоні України. Базуються ці технології на літньому посіві багаторічних трав. Найоптимальніші умови для росту й розвитку люцерни та інших трав складаються при застосуванні парового обробітку ґрунту перед посівом. Для цього використовуються зернотрав’яні або зернотрав’янопросапні сівозміни, наприклад, для умов достатнього зволоження: 1,2. Люцерна; 3. Озима пшениця; 4. Соняшник, кукурудза, цукрові буряки; 5. Однорічні трави, горох з післязбиральним посівом багаторічних трав. Для посушливих умов: 1,2. Люцерна; 3. Озима пшениця; 4. Соняшник, кукурудза; 5. Чорний пар з літнім посівом багаторічних трав. Якщо посіви трав у вивідних полях знаходяться в задовільному стані, то решта культур сівозміни чергуються в ланці: 3. Озима пшениця; 4. Соняшник, кукурудза, цукрові буряки; 5. Однорічні трави, горох або чорний пар. Коли вивідне поле вже недоцільно використовувати, проводиться обробіток ґрунту під озимину, а після збирання гороху, однорічних трав або по паровому обробітку здійснюють літній посів багаторічних трав.
Прифермські ділянки багаторічних трав. Для повнішого забезпечення потреб тваринництва зеленою масою багаторічних трав для зменшення транспортних витрат безпосередньо біля кожної з ферм доцільно створювати прифермські ділянки тривалого вирощування багаторічних трав, наприклад, козлятника східного, що в одному полі витримує до 10–12 років. Досвід і дослідження показали, що їх розмір в залежності від кількості, видового й вікового складу тварин на фермі може коливатися від 5 до 15–20 га. При цьому витрати на перевезення зводяться практично до мінімуму.
Вивідні поля кукурудзи на силос. Доцільно також на 5–7 років виділити із зернопросапної сівозміни одне з полів, що безпосередньо прилягають до тваринницького комплексу, з метою тривалого вирощування кукурудзи на силос. При розміщенні кукурудзи в польових сівозмінах багато господарств змушені висівати цю культуру на ділянках, які часто не відповідають її вимогам (слабоокультурені ґрунти, низинні місця, північний схил та інші), що значно знижує урожай зеленої маси. Щорічно розміщувати кукурудзу на добре окультурених ґрунтах при збереженні встановленого чергування культур в польових сівозмінах неможливо. Крім того, вирощувати кукурудзу на силос на великій відстані від місця зимування худоби економічно невигідно. Як показано в розділі 6, вивіз значної кількості органічних добрив на дальні поля й транспортування силосної маси до тваринницьких ферм пов’язані зі значними енергетичними витратами. Не слід забувати, якщо ця культура вирощується на зерно, то з дальніх полів перевозиться 70–75% сухої речовини, а при вирощуванні її на силос — 75–80% води. Необхідно враховувати, що внесення високих доз гною під кукурудзу на силос, що вирощується у вивідному полі, дозволить за рахунок підвищення продуктивності посівів значно скоротити площу цієї культури в польовій сівозміні. В результаті збільшується питома вага культур, які є кращим попередником для озимих культур і не потребують високих доз органічних добрив для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу. Все це дає значну економію на внутрішньогосподарських транспортних перевезеннях гною й силосної маси при одночасному забезпеченні відтворення родючості ґрунту з мінімальними витратами.
Кормові сівозміни. За певних умов, поряд з прифермськими ділянками тривалого використання багаторічних трав, замість вивідних полів кукурудзи на силос доцільно сформувати кормову сівозміну з таким чергуванням культур: 1,2,3...– кукурудза на силос; 4.– кукурудза на зелений корм; 5.– озимі на зелений корм, де середній розмір поля відповідає площі озимих на зелений корм, які забезпечують потребу в зелених кормах на початку зеленого конвеєра.
Бактеріальні препарати. Посилити процеси азотфіксації і фосформобілізації, покращити фітосанітарний стан посівів можна шляхом застосування відповідних мікроорганізмів. Передпосівна обробка насіння біопрепаратами, мікроелементами і фізіологічно–активними речовинами має по роках більш стабільну дію, ніж при їх окремому застосуванні, й у середньому забезпечує підвищення продуктивності польових культур на 8–12%.
Література:
Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ – 2004 р. 2 томи.
Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua