угіддя, наприклад у районі Лабрадорської течії біля східних берегів Північної Америки і Перуанської течії (або Гумбольдта) біля берегів Перу і Чилі. Каламутні течії належать до найсильніших течій в океані. Вони викликаються переміщенням великого обсягу завислих у воді наносів; ці наноси можуть бути принесені ріками, з'явитися у результаті хвилювання на мілководді або утворитися при сході зсуву уздовж підводного схилу. Ідеальні умови для зародження таких течій існують у вершинах підводних каньйонів, розташованих поблизу берега, особливо при впаданні рік. Такі течії розвивають швидкість від 1,5 до 10 км/год і часом ушкоджують підводні кабелі. Після землетрусу 1929 р. з епіцентром у районі Великої Ньюфаундлендської банки багато трансатлантичних кабелів, що з'єднували Північну Європу і США, виявилися ушкодженими, ймовірно, унаслідок сильних каламутних течій.
Береги
На картах добре видно надзвичайну розмаїтість обрисів берегів. Як приклади можна навести береги, порізані затоками, з островами і звивистими протоками (у шт. Мен, на півдні Аляски й у Норвегії); береги порівняно простих обрисів, як на більшій частині західного узбережжя США; затоки, що глибоко проникають у межі суходолу і розгалужуються (наприклад Чесапікська), у середній частині атлантичного узбережжя США; випуклий низинний берег Луїзіани біля гирла р. Міссісіпі. Подібні приклади можна навести для будь-якої широти і будь-якої географічної або кліматичної області. Насамперед простежимо, як змінювався рівень моря за останні 18 тис. років. Саме перед цим більшість суші у високих широтах була вкрита величезними льодовиками. У міру танення цих льодовиків талі води надходили в океан, у результаті чого його рівень піднявся приблизно на 100 м. При цьому виявилися затопленими багато гирл рік — так утворилися естуарії. Там, де льодовики створили долини, заглиблені нижче рівня моря, утворилися глибокі затоки (фіорди) з численними скелястими островами, як; наприклад, у береговій зоні Аляски й Норвегії. Наступаючи на низинні узбережжя, море також затопляло річкові долини.
На піщаних узбережжях у результаті діяльності хвиль сформувалися низькі бар'єрні острови, витягнуті вздовж берега. Такі форми зустрічаються біля південного й південно-східного берегів США. Іноді бар'єрні острови утворюють акумулятивні виступи берега. У гирлах рік, що несуть велику кількість наносів, виникають дельти. На тектонічних блокових берегах, які зазнали піднімання, що компенсувало підвищення рівня моря, можуть утворитися прямолінійні абразійні уступи (кліфи). На о. Гаваї у результаті вулканічної діяльності в море стікали лавові потоки і формувалися лавові дельти. У багатьох місцях розвиток берегів протікав у такий спосіб, що затоки, утворені при затопленні гирл рік, продовжували існувати — наприклад Чесапікська затока або затоки на північно-західному узбережжі Піренейського півострова. У тропічному поясі підвищення рівня моря сприяло більш інтенсивному росту коралів із зовнішнього боку рифів, так що з внутрішнього боку утворювалися лагуни, які відокремлюють від берега бар'єрний риф. Подібний процес відбувався і там, де на тлі підвищення рівня моря відбувалося занурення острова. При цьому бар'єрні рифи із зовнішнього боку частково руйнувалися під час штормів, і уламки коралів нагромаджувалися штормовими хвилями вище рівня спокійного моря. Кільця рифів навколо затоплених вулканічних островів утворили атоли. За останні 2000 років підвищення рівня Світового океану практично не спостерігається.
Пляжі завжди високо цінувалися людиною. Вони складаються переважно з ліску, хоча зустрічаються також галькові й навіть дрібновалунні пляжі. Іноді пісок являє собою здрібнені хвилями раковини (т. зв. черепашковий пісок). У профілі пляжу виділяються похила і майже горизонтальна частини. Кут нахилу прибережної частини залежить від її піску: на пляжах, складених тонким піском, фронтальна зона найбільш положиста; на пляжах із грубозернистого піску схили трохи більші, а найбільш крутий уступ утворюють галькові й валунні пляжі. Тилова зона пляжу знаходиться зазвичай вище рівня моря, але часом величезні штормові хвилі заливають і її. Розрізняють кілька типів пляжів. Для берегів Північної Америки найбільш типовими є протяжні, відносно прямолінійні пляжі, що облямовують із зовнішнього боку бар'єрні острови. Для таких пляжів характерними є балки, розташовані вздовж берега, де можуть розвиватися небезпечні для плавців течії. Із зовнішнього боку балок знаходяться витягнуті вздовж берега піщані бари, де й відбувається руйнування хвиль. При сильному хвилюванні тут часто виникають розривні течії. Скелясті береги неправильних обрисів зазвичай утворюють безліч дрібних бухточок із невеликими ізольованими ділянками пляжів. Ці бухточки часто бувають захищені з боку моря виступаючими над поверхнею води скелями або підводними рифами. На пляжах зазвичай зустрічаються форми, створені хвилями, — пляжні фестони, знаки брижів, сліди хвильового плескоту, вимоїни, що утворюються при стіканні води під час відливу, а також сліди, залишені тваринами. При розмиванні пляжів під час зимових штормів пісок переміщується в напрямку до відкритого моря або вздовж берега. За спокійнішої погоди влітку на пляжі надходять нові маси піску, принесені ріками або утворені при розмиванні хвилями берегових уступів, і в такий спосіб відбувається відношіення пляжів. На жаль, цей компенсаційний механізм часто порушується втручанням людини. Будівництво гребель на ріках або спорудження берего-укріпних стінок перешкоджає надходженню на пляжі нового матеріалу замість розмитого зимовими штормами. У багатьох місцях пісок переноситься хвилями увздрвж берега, переважно в одному напрямку. Якщо берегові спорудження (дамби, хвилеломи, пірси, буни й т. ін.) зупиняють цей потік, то пляжі «вище за течією» (тобто розташовані з того боку, звідкіля відбувається надходження наносів) або розмиваються хвилями, або розширюються за рахунок надходження наносів, тоді як пляжі «нижче за течією» майже не підживлюються новими відкладеннями.
Рельєф дна
На дні океанів знаходяться величезні гірські хребти,
