У свою чергу, повноцінна годівля тварин передбачає забезпеченість раціонів достатньою кількістю протеїну, для одержання якого необхідно розширювати площі посіву багаторічних бобових трав, однорічних бобово–злакових травосумішей, а також кукурудзи на корм у сполученні з бобовими і хрестоцвітими культурами. Отже, наявність сільськогосподарських тварин пов’язана зі збільшенням частки біологічного азоту в агроекосистемі за рахунок підвищення питомої ваги кормових культур, особливо бобових. Скорочення галузі тваринництва, або її ліквідація, призводить до зменшення площі посіву кормових культур і в тому числі бобових. Як наслідок, набір культур обмежується зерновими й технічними. В результаті необхідно застосовувати більше азотних мінеральних добрив, зменшується площа оптимальних попередників для зернових культур та погіршується фітосанітарний стан агроекосистеми з наступним зниженням продуктивності посівів. Таким чином, вирішення питань формування оптимального співвідношення рослинництва й тваринництва, відповідного вдосконалення структури посівних площ дозволяє, з одного боку, нарощувати виробництво більш ліквідної тваринницької продукції, з другого — забезпечити відтворення родючості ґрунту з мінімальним застосуванням ресурсів промислового походження.

При оптимальній кількості тварин і відповідній системі заготівлі та використання кормів, в кругообіг агроекосистеми повертається 50 і більше відсотків біогенних елементів від їх загального виносу, що безумовно значно зменшує потребу в мінеральних добривах. Наприклад, при реалізації 100т зерна за межі землекористування відчужується приблизно 3,5т біогенних елементів (рис. 17.2). При згодовуванні цього зерна сільськогосподарським тваринам за межі землекористування з молоком буде винесено тільки 760 кг елементів живлення, з свининою — 400 кг, з яловичиною — 380 кг. Відповідно виніс азоту з агроекосистеми, залежно від спеціалізації тваринництва, скорочується в 4–8 разів, фосфору — в 10–25 разів, калію — в 5–50 разів.

Важливо, що особливо суттєво скорочується відчуження фосфору й калію, оскільки на відміну від азоту витратну частину в балансі якого можна компенсувати інтенсифікацією азотфіксації (розширення площі бобових культур, інокуляція посівного матеріалу бактеріальними добривами), запаси Р2О5 і К2О в доступній для рослин формі в кореневмісному шарі обмежені й поповнити їх можна тільки за рахунок мінеральних або органічних добрив.

Слід також враховувати, що рециркуляція одних і тих же елементів живлення можлива лише при забезпеченні “герметичності” їх кругообігу в системі: ґрунт — рослинництво — тваринництво — відходи рослинництва й тваринництва — ґрунт. Це забезпечується, головним чином, організацією накопичення та використання всіх ресурсів органічних добрив і, в першу чергу, гною. При його низькій якості потреба в додатковому придбанні мінеральних добрив різко підвищується.

Особлива роль належить тваринництву в підтриманні родючості малопродуктивних ґрунтів. Наприклад, в господарствах Полісся України, в історичному аспекті, корів утримували не стільки для виробництва молока і м’яса, скільки для накопичення органічних добрив, тобто додаткового залучення біогенних елементів з інших екосистем, в т.ч. лучних та лісових.

В умовах радіоактивного забруднення галузь тваринництва відіграє роль своєрідного додаткового бар’єру для радіоактивних елементів у системі ґрунт — рослина — тварина — продукти харчування — людина. При використанні на корм забрудненої фітомаси близько половини радіонуклідів видаляється з організму тварини, або накопичується в кістках.

Отже, для сталого та екологобезпечного розвитку агроекосистем ключове значення має оптимізація співвідношення галузей рослинництва й тваринництва, яка полягає в створенні стабільної ланки субрівня, урівноваженої потоками енергії, кругообігом органічних і мінеральних речовин, підтримуючи стабільність і динамічну рівновагу всіх ланцюгів агроекосистеми. Реалізувати ці положення можливо тільки при одній умові — підтриманні родючості ґрунтів на оптимальному рівні шляхом збалансованості МБК речовин і потоків енергії в агроекосистемах. В цьому відношенні першочергове значення має міжгалузева оптимізація спеціалізації господарської діяльності, яка має бути адаптована до ґрунтово–кліматичних, агроландшафтних і соціально–економічних умов.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua