Клімат. У Новій Зеландії клімат рівний і вологий (субтропічний морський). Різниця сезонних температур невелика, випадає багато дощів, але браку сонячних днів теж не відчувається. Середні температури липня від +5 до +12 °С, січня від —14 до —19 °С. Опадів 400—700 мм на рік, на навітряних схилах гір 2000— 5000 мм. Кліматичні умови варіюються від одного району країни до іншого. Частково це обумовлено значною довготною довжиною Нової Зеландії, що призводить до того, що на крайній її півночі клімат теплий і вологий, без заморозків, а на крайньому півдні у внутрішній частині острова — холодний і сухий. Певну роль відіграють також гірські хребти, розташовані на заході й у центрі островів, які захищають східні узбережжя від вітрів, що віють із заходу. Загалом на Південному острові клімат суворіший, ніж на Північному, у зв'язку з віддаленістю від екватора, близькістю до холодних морів і великих абсолютних висот. Особливо холодні й сильні вітри віють більшу частину року у високогір'ях обох островів, де основна кількість опадів випадає у вигляді снігу. Накопичуючись, він утворює льодовики. Майже все населення країни живе на територіях, розташованих нижче 600 м над рівнем моря, тому вічні сніги не завдають йому ніякого занепокоєння. На західному узбережжі Південного острова клімат дуже вологий, річна норма опадів перевищує 2000 мм. Рівнини Кентербері набагато сухіші й часом продуваються то спекотними і сухими північно-західними вітрами фенового типу, то холодними, дощовими південними вітрами. На всьому

Північному острові, крім внутрішніх гірських районів, і літо, і зима м'які, на всій його території випадають помірні або чималі опади.

Природна рослинність. За 100 років після 1850 р. Нова Зеландія була перетворена з лісистої країни на величезне пасовище. Зараз лісами зайнято тільки 29 % її території (7,9 млн га), із них 6,4 млн га займають природні збережені ліси і ще 1,5 млн га — штучні насадження (переважно сосни Pinus radiata). З більш ніж ста порід дерев, що ростуть тут, тільки деякі мають господарське значення, у тому числі чотири види хвойних — дакридіум кипарисовий, ногоплідники тотара, мітелковий і дакридієподібний, — і один широколистий вид — нотофагус (південний бук). Знамениті й колись широко розповсюджені ліси з агатиса новозеландського зараз збереглися тільки в заповідниках на півночі Північного острова. У часи освоєння країни європейцями великі площі в Новій Зеландії, особливо на Південному острові, були зайняті високотрав'я-нистими дерновинними злаківниками. Сьогодні вони збереглися тільки в горах, а на рівнинах заміщені пасовищами з інтродукованих європейських злаків (пажитниці, грястиці, вівсяниці) і конюшини. На сході Північного острова ще досить розповсюдженими є угруповання місцевого злаку дантонії.

Ґрунти. Загалом грунти Нової Зеландії бідні на гумус і малородючі. Усюди, за винятком періодично затоплюваних паводками територій і ділянок, що перекриваються мулом, для збереження продуктивності пасовищ потрібно вносити велику кількість добрив. Найбільш розповсюдженими зональними типами грунтів у Новій Зеландії є буро-сірі, сірі й жовто-бурі. Перші характерні для сухих міжгірних улоговин о. Південного зі злаковою рослинністю, що одержують менше 500 мм опадів. Зайняті ними площі використовуються як овечі пасовища і лише зрідка для землеробства. У більш вологих областях, перехідних від злакових степів до мішаних лісів, і в нижній частині східних схилів гір поширені жовто-cipі грунти. Вони більш родючі й використовуються для інтенсивного землеробства (наприклад на Кентерберійській рівнині) і як пасовища. Для більш вологих районів з розчленованим горбкуватим рельєфом і лісовою рослинністю характерні сильно вилужені бідні жовто-бурі грунти. Місцями в таких районах на глинистій корі вивітрювання розвинуті глієво-підзолисті ґрунти («пакіхи»), як, наприклад, у Вестленді на Південному острові, або субтропічні глинисті Грунти, розповсюджені під лісами із сосни каурі в Нортленді. У профілі таких ґрунтів на невеликій глибині залягає щільний водонепроникний горизонт, Що ускладнює дренаж і оранку.

Близько 6 млн га займають різноманітні азональні й інтразональні грунти, властивості яких визначаються материнською породою. Такими є родючі грунти, розвинуті на вулканічному попелі в центральній частині Північного острова, торф'янисті грунти долини Уаїкато, алювіальні грунти річкових долин, а також грунти осушених ділянок морського узбережжя. Майже половину площі країни (13 млн га) займають гірські грунти, зазвичай малопотужні й слаборозвинені, часто щебенисті. Близько 1,6 млн га з них припадає на верхній пояс гір, практично позбавлений рослинності. Ґрунти на схилах зазнають ерозії, тому випалювання й вирубування їхніх лісів і дерновинних злаківників у багатьох місцях призвели до жалюгідних результатів.

Фауна. Тваринний світ Нової Зеландії подібний до фауни деяких інших районів Південної півкулі, тут є ендемічні види і навіть роди і, якщо не брати до уваги двох видів кажанів, відсутні плацентарні ссавці. Найбільш цікавими є птахи. Тільки тут знайдені залишки вимерлих моа, або динорнисів, гігантських нелітаючих пернатих, деякі види яких сягали 3,6 м заввишки. Вони були повністю винищені, ймовірно, близько 500 років тому. У лісах дотепер живуть нелітаючі ківі, зображені на емблемі країни. Інший нелітаючий птах — новозеландська султанка, або такахе, — вважалася вимерлою, але в 1948 р. була знову виявлена. У Новій Зеландії — 10 національних парків (Маунт-Кук, Тонгаріро, Фьордленд та ін.), 2 морські парки, численні резервати.

Населення

Демографія. За даними перепису 1996 p.,