населення Нової Зеландії складало 3681,5 тис. чоловік — приблизно на 7,2 % більше, ніж у 1991 р. Приріст населення відбувся в основному завдяки імміграції. 14,5 % населення складають маорі, 5,6 % — переселенці з островів Тихого океану; присутні також китайці, індійці й в'єтнамці, на частку кожної з цих груп припадає менше 1 %. Серед іншого населення приблизно 90 % складають нащадки вихідців із Великобританії. Населення Північного острова зростає швидше, ніж населення Південного, і сьогодні там зосереджено більше 3/4 населення країни. Маорі населяють Нову Зеландію приблизно з 750 р. Коли на початку 1790-х років тут з'явилися європейські поселенці, чисельність маорі складала приблизно 100— 120 тис. чоловік. Завезені європейцями хвороби, до яких у тубільців не було імунітету, а також розпад традиційних суспільних відносин, що супроводжував колонізацію, призвели до того, що під час першого перепису 1857—1858 pp. на 59 тис. білих припадало менше 60 тис. маорі. Після 1900 р. і особливо після 1945 р. чисельність маорі дещо збільшилася.
Розміщення населення. До 1896 р. на Північному острові було більше жителів, ніж на Південному. У містах тоді проживало 40 % населення; дотепер частка городян зросла приблизно до 85 %. У деяких містах, у Південному Окленді і в окремих районах Веллінгтона, живе більше 80 % усіх маорі. Основна частина сільського населення маорі зосереджена на півночі острова Північний. У 1970-ті роки збільшився приплив переселенців з Азії і з островів Тихого океану; одночасно підсилився відтік місцевого населення в Австралію, де вищий рівень життя (громадяни цих двох країн мають право вільного переселення в кожну з них).
У 1991 р. населення найважливіших міст із приміською зоною складало: Окленд — 997 940, Веллінгтон — 335 468, Крайстчерч — 331 443, Гамільтон — 159 234, Нейпір-Хейстінгс — 113 719, Данідин - 112 279, Тауранга — 82 832 і Палмерстон-Норт — 73 862 чоловік. Окленд є найбільшим портом, торговельним і промисловим центром країни.
Веллінгтон — столиця країни; основна частина його промислових підприємств зосереджена в районі Лоуер-Хатт і Аппер-Хатт. Крайстчерч розташований у серці рівнин Кентербері; чимало його підприємств зайняті переробкою виробленої тут сільськогосподарської сировини. Данідин — центр південної частини острова Південний і, за традицією, головне університетське місто Нової Зеландії.
Свою специфіку мають і деякі невеликі міста. Роторуа (56 928 жителів) приваблює туристів гарячими джерелами й іншими геотермальними явищами, а також пам'ятниками культури маорі. Тауранга швидко росте як головний експортний порт і курорт. Нельсон (52 348 чоловік) славиться сонячним і рівним кліматом: це місто пенсіонерів, а також один із найважливіших портів, через який проходить експорт яблук, риби і лісопродуктів. Швидкими темпами росте урбанізована зона південної частини провінції Окленд, населення якої з 1961 по 1971 рр, збільшилося більше ніж удвічі, а в 1980-х роках ше на 20 %.
Релігія. Більшість населення, як корінного, так і білого, — протестанти. За переписом 1996 р., у Новій Зеландії було 631 794 англіканців, 458 289 пресвіте-ріанців, 121 650 методистів, 53 613 баптистів і 473 112 католиків. Діють дві маорійські секти — ратана й рінгату, вчення яких становить собою суміш тубільних і християнських вірувань.
Економічний розвиток
Сільськогосподарська продукція складає більше половини обсягу новозеландського експорту. До головних видів сільськогосподарської продукції належать м'ясо, молочні продукти й вовна. Ці товари протягом тривалого часу були основою зовнішньої торгівлі Нової Зеландії, хоча в останні роки структура експорту стала більш диверсифікованою і тепер включає, наприклад, лісопродукти, фрукти й овочі, а також промислові вироби.
Важливим джерелом валютних надходжень є туризм. Головними галузями промисловості є харчова; виробництво транспортного устаткування; виробництво і ремонт електротехнічного й механічного устаткування; килимоткацька, меблева, поліграфічна промисловість і видавнича справа; виплавка алюмінію і деревообробна промисловість. Сільське господарство і промисловість розвинуті як на Північному, так і на Південному островах.
Економічна географія. Економіка Північного острова останнім часом стає чимраз більш диверсифікованою. Велике значення для цього району має розведення худоби для одержання м'яса, молочних продуктів, вовни й шкіри. Головні райони молочного тваринництва зосереджені в графствах Уаїкато й Хауракі, на південь від Окленда, і Таранакі, на західному узбережжі біля Нью-Плімута. На сонячних узбережжях заток Хок, Пленті й на півночі півострова Окленда вирощують фрукти (яблука, груші, ківі) й овочі, у тому числі для переробки як для внутрішнього споживання, так і на експорт. Промислові підприємства в основному зосереджені в містах Окленд, Веллінгтон, Хатт і Гамільтон. На Північному острові розвинута лісова промисловість, основою для якої є штучні соснові насадження.
Землеробство і пасовищне скотарство на Південному острові менш інтенсивне, ніж на Північному. Однак зустрічаються райони з інтенсивним землекористуванням, у тому числі Саутленд, де займаються розведенням і відгодівлею ягнят і де останнім часом розширюється молочне тваринництво; поливні фруктові сади з кісточковими культурами в центральному Отаго; деякі орні землі в Кентербері й яблучні сади навколо Нельсона, а також район виноградарства і виноробства — Марлборо. Більшість районів пасовищного скотарства на поліпшених і на природних пасовищах у степових передгір'ях і у внутрішніх улоговинах Кентербері й Отаго, як і райони виробництва пшениці (Кентербері), вирізняються наявністю великих господарств, відносно низькою вартістю землі, невисокою продуктивністю (у перерахуванні на гектар площі). Населення цих районів невелике й зосереджене на фермах, віддалених одна від іншої.
Вівчарство має важливіше значення, ніж розведення великої рогатої худоби, за винятком Вестленда, де в деяких долинах і на прибережних терасах