Отаго й Кентербері спеціалізуються на відгодівлі ягнят, м'ясо яких йде на експорт у замороженому вигляді. У південних і центральних районах Кентербері продуктивність пасовищ підвищують за допомогою зрошення. Лісова промисловість, що базується на збережених ділянках природного лісу уздовж західного узбережжя, розвинута слабкіше, ніж на Північному острові. Велику роль в економіці цієї території відіграє туризм.

Валовий внутрішній продукт. У 1996—1997 pp. фінансовому році валовий внутрішній продукт Нової Зеландії (ВВП) — сумарний обсяг випущеної товарної продукції і наданих послуг — оцінювався в 95 млрд новозеландських дол. На особисте споживання припадало майже 62 % ВВП Нової Зеландії; близько 20 % — на інвестиції в основний капітал і 17 % — на державні відомства і служби. Ці пропорції були аналогічні до пропорцій 1980 р. Середньорічний фактичний приріст ВВП у 1982—1989 р. складав 1,4 %, тобто вдвічі менше середнього приросту, характерного для країн ОЕСР.

Трудові ресурси. Загальна чисельність трудових ресурсів Нової Зеландії в 1997 р. складала майже 1,7 млн чоловік. За минуле десятиліття структура новозеландської економіки зазнала деяких змін; відповідно змінилася і зайнятість самодіяльного населення. Продовжувала знижуватися частка зайнятих у видобувній промисловості й сільському господарстві при одночасному зростанні зайнятості у сфері послуг. У 1997 р. у сільському господарстві було зайнято 9 % усіх працюючих, в обробній промисловості — більше 16 %, в оптовій і роздрібній торгівлі — 21 %, у банківській і фінансовій сфері — більше 12 %, у сфері послуг (включаючи побутове обслуговування і соціальну сферу) — 27 %. Рівень безробіття в 1997 р. складав 6,7 %.

Сільське господарство. Приблизно 51 % території Нової Зеландії займають пасовища й орні землі. Сільське господарство, особливо молочне тваринництво, механізоване і досить ефективне. Прогресу в цій області сприяло впровадження наукових методів у землеробство й тваринництво. Тваринництво відіграє найважливішу роль в економіці Нової Зеландії. Головними видами експортованої продукції є м'ясні та молочні продукти, вовна. За виробництвом вовняного волокна Нова Зеландія стоїть на другому місці у світі (після Австралії). Основна частина валютного виторгу формується за рахунок експорту м'ясопродуктів, особливо баранини (експортується 90 % м'яса молодих тварин і 75 % м'яса дорослих тварин) і яловичини (на експорт іде 81 %). Вивозиться і більшість продукції молочного тваринництва (90—95 %) у вигляді масла, сиру, сухого молока та ін.; на її частку припадає приблизно 20 % загального обсягу експорту.

Головними сільськогосподарськими культурами, вирощуваними в Новій Зеландії, є пшениця, овес, ячмінь, кукурудза (маїс), горох і картопля. Усі ці культури, за винятком картоплі, вирощуються на Південному острові. Нова Зеландія повністю забезпечує себе пшеницею, а також виробляє достатню кількість овочів і фруктів для задоволення внутрішнього попиту. Яблука, груші й ківі вирощуються на експорт. Розведення цитрусових й інших субтропічних плодів (ківі) зосереджено на берегах заток Пленті й Поверті на Північному острові; інші сорти фруктів вирощуються на всій території країни. У районах Іст-Кост, Хокс-Вей і Мартінборо на Північному острові й Марлборо на Південному розвинуте виноградарство і виноробство.

Рибальство. Прибережні води Нової Зеландії багаті на велику кількість комерційно цінних видів риби та їстівних молюсків. Із середини 1970-х років значно виріс обсяг експорту морепродуктів. Введення в 1978 р. 200-мильної особливої економічної зони зробило Нову Зеландію власницею однієї з найбільших акваторій у світі

Лісове господарство. Ліси з місцевих порід, що відіграють велику роль у ландшафтах Нової Зеландії, займають 6,4 млн га і збереглися в основному на західних схилах Південних Альп (острів Південний). Основу лісового господарства складають 1.5 млн га штучних насаджень, що переважно складаються зі швидкорослої каліфорнійської сосни Pinus radiata; вони дають основну масу сировини для целюлозно-паперової й деревообробної промисловості. Обсяг експорту лісопродуктів у 1996—1997 pp. оцінювався в 2,4 млрд новозеландських дол. Лісопосадки ініційовані урядом ще до Другої світової війни й активно проводилися в 1970—1980-ті роки. У 1990-х роках значна частина лісів, що знаходилися у власності держави, була приватизована.

Мінеральні ресурси. Запаси корисних копалин у Новій Зеландії відносно невеликі. У 1852 р. було відкрите золото, спочатку на півострові Коромандел, а потім на острові Південний; видобуток золота був основним джерелом валютних надходжень протягом другої половини XIX ст. Пізніше ця галузь занепала, однак у 1980-х роках відновилася інтенсивна розробка як розсипних, так і корінних родовищ золота. Кам'яне вугілля зустрічається досить часто, однак 90 % промислових запасів (переважно лігніту) зосереджені на острові Південний. У 1996 р. 3,6 млн тонн суббітумінозного вугілля було добуто в кар'єрах Північного острова. Значна кількість вугілля вивозиться на експорт, головним чином у Японію.

З інших нерудних корисних копалин у великій кількості добуваються будівельні матеріали — пісок, бутовий камінь, гравій і галька, а також глина, вапняк, доломіт. У 1970 р. поблизу Окленда був побудований металургійний завод, де виплавляється високоякісна сталь із залозистих пісків за способом, розробленим новозеландськими фахівцями. Триває розробка титаномагнетитових чорних пісків, що залягають уздовж західного узбережжя обох островів; вони використовуються при виплавці сталі, а також йдуть на експорт. На острові Північний, у Капуні і в районі Нью-Плімута, виявлені відносно невеликі запаси нафти і природного газу. Більшим за об'ємом є газове родовище в морі, відкрите в 1969 р. на південний захід від Нью-Плімута, яке освоюється з початку 1980-х років.

Енергетика. Нова Зеландія