Реферат

з економічної географії

на тему:

Міжнародні економічні зв'язки

Форми міжнародних економічних зв'язків. З розвитком економіки, зростан-ням економічного потенціалу держав зростає і значення міжнародних еко-номічних зв'язків. У сучасному світі прогрес кожної країни залежить від того, наскільки повно вона може скористатися матеріальними і духовними здобутками всього людства. Потреби і вимоги до якості та різноманітності сировини, рівня підготовки трудових ресурсів, технічної оснащеності та рівня менеджменту зросли настільки, що навіть найбагатші на природні ресурси країни (наприклад, США та Росія) не можуть орієнтуватися на повну самозабезпеченість, так само, як і країни з потужним економічним потенціалом і великими фінансовими можливостями не можуть однаково ефективно розвивати всі галузі матеріального виробництва Та сфери послуг. Сучасний світ не тільки «звузився» і потіснішав завдяки швидкісним засобам транспорту і зв'язку, а й став більш взаємопов'язаним і взаємозалежним завдяки міжнародному поділу праці.

Реалізація кругообігу ресурсів, продуктів, послуг, капіталу в процесі міжнарод-ного поділу7 праці відбувається завдяки формуванню механізмів світового ринку. Го-ловними складовими цього процесу є співвідношення попит}7 і пропозиції, які формуються згідно з законом порівняльних переваг. Засобом забезпечення обігу, мірою вартості та засобом накопичення є гроші (валюта). Ефективна реалізація умов та можливостей зовнішньоекономічних зв'язків залежить від конвертованості (тобто здатності взаємообміну) валют держав, що діють на ринку.

Важливим елементом механізму світового ринку є зовнішньоекономічна інфра-структура, її складові - зовнішньоекономічні банки і банківська мережа світового господарства, міжнародні товарні та фондові біржі, міжнародні аукціони та зовнішньоторгові ярмарки. Найважливішими банківсько-фінансовими центрами світу є: в Європі - Лондон, Париж, Франкфурт, Цюрих, Відень, Гамбург, Мілан; І

Америці - Нью-Йорк, Чикаго, Мехіко Буенос-Айрес, Ріо-де-Жанейро; в Азії -Токіо, Сеул, Сінгапур, Бомбей, Бейрут Сянган тощо.

Міжнародні економічні зв'язки охоп люють діяльність, пов'язану з реаліза-цією товарів і сировини (міжнародна торгівля), послуг (ринок послуг), руху міжнародних інвестицій (ринок капіталу), обігу грошей (валютний ринок), міграції трудових ресурсів (ринок праці),

Найрозвинутішою формою між народних економічних зв'язків зовнішня торгівля. В процес зовнішньоторгової діяльності форму-ється відповідно світовий ринок товарів та ресурсів. Міжнародна торгівля завдалася ще в сиву давнину (мал. 33. але набула особливого розвитку період капіталізму (мал. 34). Згодом, дедалі більше поширилися інші формі: зовнішньоекономічної діяльності. Від-повідно виникли нові форми ринку.

Велике значення має продаж науково-тех-нічної інформації (зокрема патентів ліцензій), торгівля послугами з впрова-дженням нової техніки у виробництво. Найдинамічніше розвивається ді-яльність органі ляді й міжнародного туризму як складової частини ринку послуг. Що-року у туристських поїздках бере участь понад 1,5 млрд чоловік, на частку міжна-родного туризму припадає б % обсягу всього світового експорту і близько ЗО % екс порту ринку послуг. Вважають, що на межі ХХ-ХХІ ст. туризм стане провідною га-луззю зовнішньоекономічної діяльності (мал. 35).

Світовий ринок капіталу набуває все більшого значення як за обся-гом руху міжнародних інвестицій, так і за можливостями маневрування капіта-лом. Часи, коли вивіз капіталу з метрополії в залежні країни був основною особ-ливістю діяльності на цьому ринку, вже минули. Нині обмін усіма видами інвес-тицій відбувається насамперед між економічно розвинутими країнами.

Інвестиції — витрати для придбання машин і устаткування, обладнання, для організації виробництва і формування виробничих запасів та ін.

Країни, торгуючи між собою, вдаються за до-помогою до світового валютного ринку. На ньому можна обміняти одну валюту на іншу або купити валюту для того, щоб розплатитися за екс-порт або імпорт. Коли б не було такого механізму, світове господарство залишилось би на рівні про-стого товарообмін}' (бартерної торгівлі), що прита-манний тільки слаборозвинутій економіці.

На світовому ринку праці склалась гру-па національних ринків праці, на які залучається іноземна робоча сила (США, країни Західної Євро-пи, нафтодобувні арабські країни). Основними по-стачальниками робочої сили на ці ринки є країни, що розвиваються. Особливо значні контингенти трудівників мігрують у пошуках роботи із Мекси-ки в США, із Західної Африки, Близького Сходу, Туреччини, а також із Південної Італії, Іспанії, Португалії в промислове ядро Європи. До цього долучається трудова міграція в Європу із постсоціалістичних країн з перехідною економікою.

Географія зовнішньої торгівлі і руху капіта-лу. Для більшості країн світу зовнішня торгівля - основна форма зовнішньоекономічної діяльності. Абсолютні та відносні показники експорту та імпорту країни віддзеркалюють розміри та особли-вості її участі в міжнародному поділі праці.

У рамках світового господарства сформувалося кілька основних центрів і на-прямів зовнішньоторгових зв'язків. Понад 2/3 обороту зовнішньої торгівлі припа-дає на взаємну торгівлю між економічно розвинутими країнами, в тому числі 1/3 - на СІЛА, ФРН та Японію. Отже, країни, що формують основні «полюси рос-ту», беруть особливо активну участь у міжнародному подіті праці: на Західну Європу припадає понад 2/5 зовнішньоторгового обороту, на Північну Америку та Східну Азію - по 1/5. Напрями зовнішньоторгових зв'язків інших частин світу так чи інакше зорієнтовані на ці основні регіони інтенсивної зовнішньоекономічної діяльності.

Не менш яскраво це проявляється на ринку капіталу. Станом на початок 1992 року сумарні розміри зарубіжних інвестицій за період 1950-90 роки у світо-вому господарстві перевищили 1,5 трлн. доларів. Майже 30 % цієї суми припада-ло на США, правда, і самі США залучали понад 20 % інвестицій з інших країн. По 15 % припадало на Японію та Великобританію. Потужними інвесторами були також ФРН, Франція, Італія, останнім часом до них долучилися Республіка Ко-рея, Тайвань, окремі нафтодобувні арабські країни, В 90-ті роки загальна зако-номірність руху капіталу полягала в тому, що чистим інвестором капіталу стають країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Японія, «далекосхідні тигри»). Країни Північної